Ми з чоловіком ведемо спільний бюджет, він на цьому наполіг і я погодилася, бо якщо сім’я, то кожен має вкладатися порівну. Дітей у нас нема, живемо ми в квартирі моєї мами, витрачаємося на спільний побут та харчування однакова частка з кожного з нас – по десять тисяч гривень, а все інше витрачаємо на себе.
Мама мене відговорювала від такого, просила знайти собі нормального чоловіка, але я їй казала:
– Мамо, Олег і їсти може готувати і прибирає, пере свої речі, він дуже акуратний і приносить мені каву, турбується про мене. Ти тата все життя обслуговуєш за менші гроші, він не знає, що таке віник взяти і замести за собою, а тебе кличе.
– Як знаєш, – мама навіть образилася.
Ми з чоловіком обговорювали і те, що як у нас будуть діти, то я не зможу вкладатися грошима і як тоді бути.
– Тоді будемо ще відкладати по тисячі на такі випадки. Ми ж не хочемо дітей просто зараз, – сказав Олег.
Так і зробили. Живемо вже так рік і все чудово, все у нас працює, як годинник, все разом, все для спільного блага.
Але далі Олег втратив роботу і мені прийшлося покривати його частку на проживання, тому якість життя змінилася. Довелося перейти на дешевші продукти, він почав готувати сам їсти на кілька днів, прибирати в хаті замість мене, бо я втомлювалася на роботі.
А далі почав висловлювати претензії, чого це я купила собі нову кофтинку замість того аби купити в дім м’ясо, чому я йду з дівчатами на каву, якщо можна купити пачку кави і пити два тижні нам обом.
А далі заявив:
– Я вважаю за потрібне витрачати ті гроші, що ми відкладали на декрет. Можна сказати, що я зараз перебуваю в декреті, бо я взяв всі обов’язки по дому на себе. Я піклуюся зараз за нашу сім’ю, тому маю повне право витрачати з тих грошей на себе – купити собі щось нове, піти з друзями зустрітися, витратити гроші на подарунок для мами моєї.
– Ти серйозно?, – я була дуже здивована, – я не хочу аби ти витрачав гроші, які ми відкладали на дитину на себе і подарунки для твоєї мами.
– Але я почуваюся безпомічним, я маю керувати своїм життям і ці гроші я відкладав. Вони мої, тому я можу взяти половину з них.
Отак він забрав половину з тих грошей і за два місяці їх розтринькав. При цьому нічого не вкладав у спільний бюджет і відмовлявся й далі куховарити і прибирати. Я не розумію, що таке сталося, адже ми про все домовилися заздалегідь. Я не вважаю, що хатня робота не гідна для чоловіка, навпаки, вона дуже важка і не так діє на руки, як на мозок і душу, бо її неможливо переробити. Тобто, чоловік мав би навпаки, взятися за це все мовчки і паралельно шукати роботу, а не отак, бо він має гроші і все він має слово.
Не можу зрозуміти, де ж усе пішло не так? Підкажіть, будь ласка.
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
