fbpx
Історії з життя
Ото набралась неприємностей на свою голову на старості років. Але якщо подумати, знову б так і вчинила. Ну а куди ото годиться скажіть мені люди добрі. “Не чіпайте, мамо, – каже мені донька уже який рік підряд, – Сашко сам усе зробить”

Ото набралась неприємностей на свою голову на старості років. Але якщо подумати, знову б так і вчинила б. Ну а куди ото годиться скажіть мені люди добрі. “Не чіпайте, мамо, – каже мені донька уже який рік підряд, – Сашко сам усе зробить”.

Я поки окремо жила, то намагалась уваги на те, що коїться там у них не звертати. Приїду, побуду три-чотири дні, а коли відчуваю. що таки маю щось “тепле” зятю сказати, так і квиток додому купую. Ну не можу я спокійно на таке дивитись. Я сама усе життя прожила, але такого у моєму домі немає. От самі посудіть, хіба б ви по-іншому вчинили?

Зараз я оце до доньки перебралась з нашого містечка. Нема у нас там ні опалення ні газу, тож зимувати доведеться тут у доньки з зятем. А тут, леле, моя рідна, тримайте стару троє.

Ну, найперше то сантехніка. Років так зо п’ять тому, коли ще я бігала а не повзала поволі і на заробітках була, мій зять надумав ванну кімнату до свого будинку прибудувати. А я що? Гроші були, попросили, я й допомогла.

Ну раз 500 євро, другий. На третій мені уже цікаво стало, чи не золотий унітаз в село мій зять купує? Образився, трубки не брав. А він майстер з двома вищими освітами філолога вирішив сам усе робити, відео він, бачте, дивився і робив. Так мої півтори тисячі євро разом з трубами і закопав.

Стоїть оте все недороблене-недобудоване. Руки помити толком ніде, бо труби не так підключені. Донька роками возить у діжці воду від сусіда.

Казала їй “Давай доню людину наймемо, хай переробить усе. Філолог гарно пише, та криво робить”. Але де там:

— Не чіпайте, – каже, – мамо! Сашко сам усе зробить.

Паркан навколо хати теж лежить у сараї, кури користуються. Як передала я кошти років з десять тому, як купив зять усе що потрібно, так ото і лежить собі гарненько онуків Сашкових чекає. А що? Відкопають може колись, подякують діду.

Ну місяць я так пожила, ну два. Та яке ж це серце витримає? Га?

Ото як мої діти поїхали на гостину на тиждень до куми у гори, як тільки сіли на потяг і я вже точно знала, що не вернуть, так і скликала майстрів до роботи. Ну а що? Онука посивіє а не зрозуміє як душем користуватись і що то не тумба в коридорі, а бойлер, яким воду гріти потрібно.

Сусідам одразу наказала, тільки хто що розповість зятю або донці, стане мені за вoрога, а з бабкою Ніною краще не сходитись у мене батько партизанив, а мама відьомського роду.

Я й не знала що в інститутах таких слів навчають. Повернувся мій зять і таке тут улаштував, ледь чи не за поріг надумав мене виставити, але вчасно нагадав, що той дім я їм купувала і на себе оформила.

Донька зі мною уже місяць не балакає, як і зять. Користуються обоє демонстративно тазиками і вбиральнею надворі, хоча хвіртку таки відкривають дітись нікуди.

От скажіть, у чім я не права? Хіба мала дивитись, на оте неподобство і чекати поки у Сашка саме та зіронька зійде? Ви б змогли витримати?

Ніна Павлівна К.

04,10,2022

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page