fbpx
Без категорії
Оце рік минув, як поховала баба Настя діда Василя. І груша після того всохла. Не порадує більше своїм цвітом, не вернеться і любий чоловік

Баба Настя нездужає. Забігла сусідка провідати:

— Чи не треба чого, бабусю?

— Та треба… Як будеш на базарі, то купи мені саджанець гарної груші…

Сусідка здивувалась проханню. Чого б то заманулося немічній старій жінці саджанець? Але погодилась.

А баба Настя під обід зібралася з силами і вийшла в сад. Там гарно, свіжо. Дерева почали розпускатись. Одна лиш груша чорна. Всохла.

Торкнулась баба дерева і ніби повернулась у молодість. Побралися вони з Василем і відразу посадили цю грушу. Василь сказав пророче: «Як ростиме наша груша — так і в житті поведеться».

За кілька років молоде дерево рясно зацвіло. Навіть листя не видно. Все село дивувалось з такої краси. А на осінь проти сонця виблискували жовтими боками наливні груші. «Такі гарні, як ти у мене», — казав, всміхаючись дружині, молодий господар. Плодів же тих було сила-силенна! Всіх частували: і рідних, і сусідів.

А у їхній сім’ї один за одним народилося троє синів. Бавила їх під грушею молода мати, раділа. Виросли хлопці дужими, працьовитими. Вивчились, порозлітались світами. Лишилися батьки вдвох. Та оце рік минув, як поховала баба Настя діда Василя. І груша після того всохла. Не порадує більше своїм цвітом, не вернеться і любий чоловік…

Наступної неділі в баби Насті онук жениться. Ой, і схожий же на діда! То вона надумала молодим гарну грушу подарувати. Тому й просила сусідку купити саджанець. Нехай садять у своєму саду молодята грушу і живуть у добрі й любові, як вона зі своїм Василечком прожила…

За матеріалами – Українське слово, автор – Галина ЛИТВИНЕНКО, Київська область..

Фото ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!