Я влетіла в номер готелю, як ураган, тримаючи телефон у руці, готова зафіксувати все на відео. Соломія стояла біля вікна, спиною до дверей, у тій яскравій сукні з глибоким декольте, на високих підборах, з волоссям, зібраним у елегантну зачіску. Вона виглядала так, ніби готувалася до важливої зустрічі.
— Ану, люба, не чекала мене тут побачити? — вигукнула я, вмикаючи камеру. — Я все знімаю! Де він, твій залицяльник? З ким ти тут зраджуєш моєму сину?
Соломія повільно обернулася, на її обличчі промайнуло здивування, але вона мовчала, просто дивилася на мене спокійно. Це ще більше мене переконало в тому, що щось не чисто.
— Мовчиш? Звісно, мовчи! Нічого сказати, правда? Чи твій кавалер ще не прийшов? Замовила ігристе, фрукти. За чиї кошти, цікаво? За гроші мого сина? Ну все! Тепер Богдан тебе виставить за двері, пташко наша. Подивимося, як ти викрутишся!
Я вже уявляла, як покажу це відео Богдану, як він зрозуміє, хто вона насправді. Але раптом за моєю спиною пролунав знайомий голос.
— Мамо, може, досить?
Я завмерла. Повільно обернулася й побачила Богдана. Він стояв у дверях з дорожньою сумкою в руці, обличчя втомлене, але повне обурення.
— Богдане?! Ти що тут робиш? Ти ж мав бути у відрядженні!
— А ти, мамо, що тут робиш?
— Але я гадала.
— Ти гадала, що я дізнаюся, як моя дружина зраджує? Серйозно, мамо? Ти хоч раз запитала себе, навіщо ми зняли номер у готелі? У нас річниця весілля, якщо ти не пам’ятаєш. Соломія хотіла влаштувати мені сюрприз. А замість цього ти влетіла сюди, як детектив з дешевої стрічки.
Я стояла, приголомшена, дивлячись то на неї, то на нього.
— Але навіщо це? У вас же є квартира! — нарешті видавила я.
— Бо ми хотіли провести вечір удвох. Без твого постійного нагляду, мамо. Але, як бачиш, навіть тут це неможливо. Якщо ти не припиниш втручатися в наше життя, мамо, я буду змушений зробити так, щоб ти більше не змогла. І це буде твоя провина.
Я відчула, як земля йде з-під ніг. Мої плани розсипалися, а натомість прийшло усвідомлення, що я зайшла надто далеко. Але тепер уже нічого не змінити.
Ми з подругою сиділи в кафе я жалілась їй на життя і на невістку.
— Ну скажи мені, Оксано, як ти можеш її захищати?! Моєму Богдану потрібна справжня жінка, впевнена! Чоловік має пишатися своєю дружиною, а не ховати очі за неї!
— Ой, Галю, ну що ти розійшлася? На мою думку, ти занадто сувора до Соломії. Вона ж добра дівчина, виважена. Те, що не виставляє себе напоказ на кожному кроці, це навіть перевага. Хіба ні?
Я не розуміла такого тому незадоволено насупилася.
— Знаєш, Оксаночко, я завжди вважала, що подруги мають підтримувати одна одну! А ти, на зло, весь час ідеш мені наперекір!
— Галю, ну ти сама подумай. Ти взагалі з якою невісткою уживешся? Ти ж їх відштовхуєш ще до того, як пізнає ближче. От і зараз. Богдан з Соломією три місяці як одружені, а ти скільки разів на день до них заходиш? А скільки вечорів у них залишалася? У них навіть немає можливості на приватність!
Я обурено зітхнула.
— І ти туди ж! Така ж, як ця Соломка! Звичайна, непомітна, а за спиною плетеш інтриги! Я впевнена, що саме вона наполягла, щоб вони купили собі квартиру окремо. Забрали мого сина й кинули мене, стареньку, саму!
— Ти, старенька? У тебе енергії більше, ніж у Соломії вдесятеро! А ти дівчину просто до ручки доведа! – каже мені подруга, – Вона ж і так намагається тобі догодити. Ти навіть не помічаєш. А якби вона вбиралася, як сучасні модниці, у тебе б теж були зауваження! Вона охайна, чиста, стримана. Чого тобі ще треба?
Я підхопилася зі стільця так різко, що всі навколо обернулися.
— Оксано, я від тебе такого не чекала! А про Соломію скажу одне. Вона ще всім покаже своє справжнє обличчя!
Я схопила сумочку, кинула на стіл кілька купюр і майже вибігла з кав’ярні. Двері за мною гучно зачинилися.
Вийшовши на вулицю, я крокувала швидко, не помічаючи перехожих. Обурення кипіло в мені, як окріп.
— Теж мені подруга! Скільки років дружби, а вона сміє мене судити! За якусь Соломію заступається! Їй-то що?! Вона не розуміє, як мені важко! — бурмотіла я собі під ніс.
Я пригадала день, коли вперше побачила Соломію. Тоді Богдан привів її знайомити. Звісно, я не подала вигляду, але інтуїція підказала одразу: не пара.
Син виглядав поруч з цією дівчиною як король. Високий, стрункий, сильний — справжній чоловік, до того ж молодий підприємець у сфері технологій.
А Соломія. Невелика на зріст, тендітна, волосся в строгому хвості, без макіяжу. Її ім’я здавалося таким простим. Навіть голос тихий, ніби боялася когось потривожити.
— Соломіє, а чому ви весь час говорите так тихо? — запитала я тоді, намагаючись бути ввічливою.
— У нашій родині не звикли підвищувати голос. Ми вважаємо, що все можна обговорити спокійно, — відповіла вона м’яко.
— Значить, я тут як баба з базару, а ти вся така правильна і тиха, — сказала я.
Після того, як Богдан відвіз Соломію додому, я вирішила, що час поговорити з сином по душах.
— Богдане, скажи мені, будь ласка, що коїться? — почала я, сідаючи навпроти нього за кухонним столом.
Богдан підняв погляд на мене. Він глибоко зітхнув і відповів:
— Мамо, що ти маєш на увазі? Скажи прямо.
— Ти ж знаєш, скільки навколо тебе чудових, привабливих, розумних дівчат! Оленка, Мар’янка — хоч би й дочка Петра Васильовича! Хіба вони не пасують тобі краще? А ти обрав кого? Якусь непомітну дівчинку! — мій голос тремтів від хвилювання.
Богдан насупився, але зберіг спокій.
— Мамо, ти помиляєшся. Соломія зовсім не така, як ти її бачиш. Вона гарна, добра й щира. Її привабливість не кричить, але вона справжня. І це, на твою думку, погано? Мені подобається, що вона не намагається здаватися кращою, ніж є. І мені іноді навіть хочеться, щоб ніхто, крім мене, її не бачив.
— Справжня? Гарна? У неї навіть професія незвичайна. Лінгвіст! Хіба це пасує дружині успішного бізнесмена? Ти ж часто буваєш на зустрічах з партнерами, ходиш у ресторани. А вона? Я впевнена, що вона ні вдягнутися, ні нафарбуватися нормально не вміє, не кажучи вже про те, щоб поводитися на рівні!
— Мамо, це все тільки в твоїй уяві. Для мене Соломія — найкраща. І я не збираюся це обговорювати. Ми скоро переїжджаємо, тож тобі нема про що турбуватися. Квартира буде зовсім поруч, буквально за кілька вулиць. Ти нас бачитимеш стільки, скільки захочеш.
Слова сина тільки підігріли мою досаду. Я спалахнула від роздратування, голос мій піднявся.
— Ти серйозно?! Ти через цю дівчинку готовий відсунути свою матір?! Я тебе одна виховувала, все для тебе робила! А тепер ти мене відштовхуєш заради неї?!
— Мамо, припини. Ніхто тебе не відштовхує. Просто мені потрібно будувати своє життя. Ти маєш це зрозуміти.
Він вийшов, а я залишилася сидіти сама. В мені кипіло обурення. Мене гнітило відчуття несправедливості, і причина була очевидна — невістка. Кожен її погляд, кожен жест дратував мене все сильніше. Я не могла збагнути, чим ця дівчина так зачарувала мого сина. Обурення було таким потужним, що мені бракувало повітря.
Коли хтось із знайомих намагався згадати Соломію в розмові, я важко зітхала й відповідала з помітним роздратуванням:
— Та що про неї казати? Вона як меблі. Стоїть, де поставили, й все.
На весіллі я намагалася бути привітною. Посміхалася, говорила компліменти, але в голові крутилася одна думка: «Нічого, син розчарується в ній. І тоді я допоможу йому позбутися цієї помилки. А якщо не розчарується — значить, я сама знайду спосіб!» Ще я вирішила, що невістку треба вивчити ближче.
Одного разу, проходячи повз вітрину маленького магазину одягу, я зупинилася. Нещодавно я помітила тут гарну блузку й вирішила зайти, щоб купити її та підняти собі настрій. Але, увійшовши всередину, одразу помітила знайому постать. Біля прилавка стояла Соломія. В її руках було плаття. настільки гарне, що я навіть зупинилася.
Оце так. Звичайна дівчина вирішила купити собі таке?!
Я збиралася підійти й іронічно зауважити, але мене охопили підозри. Богдан же був у відрядженні, поїхав на кілька тижнів. Для кого Соломія купує тае? Обличчя моє напружилося, а в голові зазвучало тривожне питання.
Я відійшла вбік, щоб спостерігати непомітно.
— Ось вона, ось її справжня сутність! Вдає скромницю, а на ділі. Хто знає, що в неї на думці?
Я стиснула губи, міркуючи, як би дізнатися правду. Тепер я була переконана, що невістка не така проста, як здається.
Увечері, сидячи вдома, я прокручувала в голові побачене. Мої думки були зайняті тільки тим, щоб розкрити істину. Подзвонити Богдану? Ні, зарано. Треба діяти обережно. Я раптом пригадала, що завтра Соломія запрошувала мене на обід. Це був чудовий шанс!
Наступного дня я прийшла до Соломії трохи раніше, ніж домовлялися. Молода дружина зустріла мене з усмішкою.
— Оксана Петрівно, ви якраз вчасно! Я щойно закінчила готувати, заходьте.
Я оглянула квартиру. Все було акуратно, чисто, і це чомусь дратувало мене ще більше.
— Як ти тут сама справляєшся? Сумно, мабуть, без Богдана?
— Звісно, сумую. Але робота відволікає. Вечорами читаю чи дивлюся фільми. Звикла вже.
Я уважно стежила за кожним її рухом. Чекала моменту, щоб поставити потрібне питання.
— А вчора я тебе бачила в магазині. Біля прилавка, якщо не помиляюся, — несподівано сказала я, вдаючи, що це просто випадкове зауваження. — Щось цікаве обрала?
Соломія на секунду зупинилася, але потім спокійно відповіла:
— Так, вирішила оновити гардероб. Богдан завжди каже, що мені потрібно частіше себе балувати.
Я стиснула зуби.
«Оновити гардероб? Це вона так називає? Ну-ну…» — подумала я, але вголос нічого не сказала, хоча всередині вже будувала нові плани.
Коли обід скінчився, я пішла. Я твердо вирішила, що докопаюсь до правди. Тепер моя мета була чітка. Соломію потрібно викрити, а потім вона має зникнути.
Вдома я пригадала, як одного разу зробила собі дублікати ключів від квартири сина. Квартира Богдана й Соломії була просторою, з багатьма шафами та коморами.
Під час одного з попередніх візитів я помітила, що в них гардероби розділені. Мою увагу привернула ця деталь.
Якщо сховатися в шафі з речами Богдана, то Соломія туди точно не полізе. Прийшовши до такого висновку, я дочекалася, поки Соломія вийде з дому, й одразу попрямувала до квартири. Там я забігла в спальню й прослизнула в шафу.
Не минуло й десяти хвилин, як я почула звук відчинених вхідних дверей. Соломія повернулася додому. Я затамувала подих, притулившись до вузької щілини між дверцятами шафи. Почулися кроки, потім шум води в ванній.
— Ну що ж, подивимося, що ти робитимеш далі, — подумала я, намагаючись залишатися абсолютно нерухомою.
Після душу Соломія вийшла з ванної в рушнику, наспівуючи щось собі під ніс. Вона явно була в гарному настрої. Я уважно спостерігала, як невістка почала збиратися.
Але те, що відбувалося далі, просто приголомшило мене. Соломія обрала яскравий наряд, взула туфлі на високому підборі. Це виглядало так, ніби вона готувалася до романтичної зустрічі.
«Ось! — подумала я, стискаючи долоні. — Поки син у відрядженні,а вона вбирається для когось! Що я й казала! Звичайна? Щира? Ха! Вона просто легковажна, навіть не маскується!»
Соломія, нічого не підозрюючи, продовжувала збиратися. Вона нанесла яскравий макіяж, уклала волосся й, на завершення, накинула на себе довгий плащ. Цей плащ приховував під собою її помітний наряд. Але для мене все вже було зрозуміло.
— Ось як, Богдане, ось вона твоя звичайна й щира! Їй не місце поряд з тобою! — шепотіла я, ховаючись у шафі.
Соломія, ніби нічого не сталося, взяла телефон і подзвонила таксисту. Слова, які вона вимовила, прозвучали для мене як грім.
— Готель «Зоря», будь ласка, — сказала Соломія й поклала телефон на стіл.
У мене перехопило подих. Готель?! Оце так! Там напевно її чекає хтось! Тепер у мене не лишилося сумнівів, що Соломія не просто мені не подобається, вона — загроза для мого сина.
Щойно за Соломією зачинилися двері, я вискочила з шафи. Руки мої тремтіли, але я швидко взяла себе в руки, схопила телефон і набрала номер таксі.
— Терміново! Терміново! Заплачу потрійну ціну, тільки поспішайте! Швидше, будь ласка! Ви не розумієте, це нагально!
Я побачу її там, з тим типом! Зфотографую все, доведу Богдану, хто його дружина на ділі. Ось я їй влаштую!иДо готелю ми прибули майже одночасно з Соломією. Я дочекалася, поки невістка увійде всередину, й обережно пішла за нею.
— Ну все, тепер ти не викрутишся. Зараз я дізнаюся, з ким ти там зустрінешся, і тоді все стане ясно!
Я рушила за Соломією, затамувавши подих і намагаючись ступати максимально тихо. Невістка зупинилася біля однієї з дверей, постукала й зникла всередині. Я зупинилася, обмірковуючи наступні кроки. Постукати самій? Почекати біля дверей? Подзвонити Богдану одразу? Рішення далося нелегко, але одне я знала напевно: Соломія більше не зможе мене обдурити.
— Подивимося, хто переможе. Ну, зараз я все зафіксую. Нехай потім тільки спробує сказати, що це не так! — прошепотіла я собі під ніс і почала діставати телефон.
Я рушила вперед, але біля дверей 34-го номеру мусила зупинитися. Поруч з’явився офіціант, штовхаючи візок. На ньому стояли пляшка ігристого й келихи. Чоловік постукав у двері й увійшов. Я зупинилася, спостерігаючи за цією сценою, очі мої звузилися від підозр.
Щойно офіціант зник за рогом, я не витримала. Притиснула телефон до себе, перевірила, чи працює камера, й, ступила всередину.
І ось тоді почалася та сцена, яку я описала на початку. Я зрозуміла, що сперечатися марно. Мовчки повернулася й вийшла з номеру. Ноги ледь несли мене.
Гарячі сльози котилися по щоках безупинно. Мені було гірко від розуміння, що ні син, ні його дружина мене не пробачать. Я все зіпсувала, і тепер, напевно, залишуся зовсім сама.
Уявлялася картина мого майбутнього: порожня квартира, тиша, самотність. Я йшла коридором готелю, не помічаючи нічого навколо, тільки відчуваючи порожнечу всередині.
Коли я опинилася на першому поверсі, в холі, за спиною почулися швидкі кроки. Серце моє здригнулося. А раптом це Богдан поспішає за мною, щоб все-таки помиритися? Я обернулася, але замість сина переді мною стояла Соломія.
Я стиснулася, ніби чекаючи докорів чи звинувачень. Навіть не могла підняти очі на невістку, настільки мені було соромно. Але Соломія підійшла ближче, зупинилася й заговорила спокійним, навіть теплим голосом:
— Оксана Петрівно, — м’яко сказала вона. — Завтра приходьте до нас. Я спечу пиріг, заварю чай. Богдана вдома не буде. Ми з вами поговоримо спокійно, як дорослі люди. Ну скільки можна продовжувати ці безкінечні непорозуміння?
Я розгублено подивилася на Соломію. Чекала чого завгодно — гніву, зневаги, докорів, але не цих слів. Голос невістки був добрим, майже турботливим. Ні краплі злості.
— Сьогодні тобі пощастило, – сказала я їй тихо, – Але знай, я цього так не залишу і зроблю все аби показати синочку твоє справжнє єство. Думаєш будеш прикидатись добренькою, то зможеш нами усіма керувати? Не для тебе я свого сина виховала. Зрозуміла?
Соломія лиш хмикнула і відійшла.
Але далі почалось щось незрозуміле. Уявіть, мій син переїхав кудись і не сказав навіть куди. Я не можу його навіть на роботі знайти, там мені ніхто нічого не каже.
Я вже три місяці не чула від нього жодної звістки. Навіть у соціальних мережах його не знаходжу.
От як так можна з рідною мамою? Я ж єдина людина хто по-справжньому йому добра бажає.
Головна кратинка ілюстратвина.
