Вікторія Миколаївна кілька днів готувалася до батьківських зборів. Звела загальну статистику успішності, підготувала список виховних заходів, виписала на окремі листочки оцінки кожної дитини та склала список учнів, які не зовсім відповідально ставляться до навчання.
Рішучим кроком переступила поріг класу, де мали проходити батьківські збори. Обвівши матусь та татусів поглядом, сумно зітхнула: «Знову прийшли не всі! Доведеться передзвонювати додому, а комусь, може, й на роботу, щоб повідомити про успіхи їхніх коханих діток».
Надала слово голові батьківського комітету, а сама роздумувала: «Чия ж це мама сидить за останньою партою? Жодного разу не бачила такої жінки на батьківських зборах. Запитати соромно. У батьків складеться думка, що я поганий класний керівник, якщо не знаю родичів дітей».
Розповідала про успішність, намагалася нікого з дітей чи батьків не принизити, не натякнути, що хтось кращий, а хтось гірший. А очима «пасла» нeзнaйомку, яка поводилась украй нахабно: спочатку порпалася в сумочці, щось шукаючи, потім розмовляла із кимось телефоном, а згодом почала нишком лускати насіння. Вікторія Миколаївна не витримала такого нахабства:
– Шановна, не можу пригадати, чия ви мама, бо бачу вас уперше, але мені здається, що вам тут нецікаво…
Та, виплюнувши рештки насіння в долоню, промовила:
– Оце вислухала вас і зрозуміла, чому моя донечка із такою неохотою йде до школи. Уся ви така правильна, така чемна та порядна, що аж нyдить! А моя Марійка – сучасна дівчинка, їй хочеться мати молоду вчительку, а не таку стару занудну вчилку як ви! Кажете, що інтерес у дітей зникає до навчання? Так це означає одне – погано навчаєте, якщо не можете зацікавити своїх учнів!
У Вікторії Миколаївни затремтіли гyби:
– Та я вчитель першої категорії, у мене сотні показових уроків для колег, кілька виданих методичних посібників, звісно, уже не дівчинка, але педагогічна майстерність не має вікових обмежень! Учительський досвід приходить із віком. Усі мої учні стали успішними людьми. Зараз вони приводять на навчання своїх дітей саме до мене.
Сказавши це, знервовано сіла за стіл, відчуваючи, що ось-ось розплачеться.
Саме в цю хвилину відчинилися двері й до класу зайшов директор школи. Він шанобливо схилив голову та привітався до жінки за останньою партою:
– Ларисо Петрівно, чекав на вас і лише згодом здогадався, що ви могли зайти не до того класу! Ваша донька навчається поряд – через стіну!
Виводячи гостю, шепнув на вухо Вікторії:
– Якби не вона, то не було б ні нових вікон, ні ремонту по всій школі. Ділова жінка – усе може! Ледве вмовив її, щоб перевела і сина з іншої школи до нас, до твого класу.
Наступного дня Вікторія Миколаївна написала заяву про звільнення.
За матеріалами – «Вісник Переяславщини», автор – Людмила Левченко.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
