— Оце вже ні! Хай хоч вовком виє у своїх хоромах, – поклавши слухавку стиха мовила невістка, – Як був батько живий, я для свекрухи порожнім місцем була. А тепер ледь не щодня телефонує. Про онуків нарешті згадала.
Я живу одна у великій трикімнатній квартирі і відчуваю себе там безнадійно самотньою. Я овдовіла три роки тому. До того, як не стало мого чоловіка, я жила звичайним життям.Часто була зайнята турботою про чоловіка, тому нудно мені ніколи не було. Виростила чудового сина – красеня і розумника, він зараз має власний прибутковий бізнес. У мене двоє чудових онуків: хлопчик і дівчинка. Але ось з невісткою у нас відносини склалися не дуже хороші.
Я завжди ставилася до цього факту байдуже, історія відносин свекрухи і невістки стара як світ. Я теж колись була невісткою, тому для мене це закономірно і нормально. Але моя невістка мабуть так не вважає, і затамувала на мене образу. Зараз, коли самота обсіла мене, ця неприязнь відчувається особливо. Дружина мого сина не привозить до мене онуків, не пускає до мене мого хлопчика. Дуже рідко вони можуть до мене всі разом заїхати, коли їдуть повз звідкись. І то на п’ятнадцять хвилин і відразу їдуть. А я знову залишаюся одна в своїй величезній квартирі. Мені так хочеться, щоб мені хоча б онуків на канікули залишали. Для мене це були б приємні клопоти. Але ніколи вони так не роблять, пояснюючи це тим, що у дітей поряд з будинком гуртки і додаткові заняття, і возити до мене їх незручно. Син теж прямо не говорить, чому так рідко до мене заїжджає, але я і сама знаю причину. Шкода, що вчасно не налагодила відносини з невісткою, зараз все могло бути по-іншому. Я і зараз готова це зробити, але моя вона зовсім не хоче йти на контакт.
Невже дружина сина не розуміє як мені самотньо? Адже у мене нікого не залишилося крім них і про кого ж мені піклуватися? Адже вона повинна розуміти, що теж колись стане літньою жінкою і чиєюсь свекрухою. Ну, ось як мені зараз виправити ситуацію, я зрозуміла, в чому була не права, і готова змінюватися. Тільки кому це вже треба? Син теж уже не відчуває такої теплоти і любові до мене як раніше. Ось і залишилася я як та бабка з казки «біля розбитого корита», нікому я не потрібна, і ніхто мене не любить.
Щовечора така туга бере, вовком вити хочеться. Я начебто все життя намагалася, щоб всі рідні крутилися біля мене, але, напевно, перестаралася. Як же нестерпно усвідомлювати свою непотрібність. Розумію, що це неправильно, але мені так себе шкода, сльози самі по собі ллються струмком, коли думаю про це. Як же мені повернути прихильність невістки?
А сьогодні я їй зателефонувала і прямо запросила в гості. Сказала, що скучила за ним і за внуками зокрема. Але невістка тактовно знайшла чергову відмовку, щоб не приїжджати. Можливо, я сама винна в ситуації, що склалася. Ну не завжди я її сприймала, і інколи говорила, що про неї думала. Та це ж було давно! Зараз, я готова на все, аби тільки не бути такою самотньою і повернути любов своїх близьких.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news. – заборонено.
