Після вечері усівшись на диван, я включив телевізор. Ведучий програми про подорожі стрімко плив на моторному човні по річці розглядаючи береги. Помаранчеве сонце сідало за обрій.
Пейзажі в телевізорі заспокоювали і хилили до сну, але тут задзвонив телефон:
– Добрий вечір! Ви вдома? – я почув нерішучий голос одного зі своїх співробітників Миколи.
– Так, щось трапилося?
– Ні. Можна я зайду до вас в гості?
– Заходь, ми ще не спимо.
– Дякую, я ненадовго. Я біля вашого будинку стою.
Я відключив телефон і повідомив дружині про гостя.
– Чого це він раптом? – задумливо запитала дружина. А я тільки повів плечима і пішов відчиняти двері.
З Миколою ми познайомилися три роки тому, коли я влаштувався на нову роботу. Він був кремезний легінь. Разом з тим внутрішньо це була добра та душевно витончена людина. Мені здавалося, він був схожий на ведмедя з сучасного мультика про Машу.
Ми здружилися. Микола нас з дружиною привчив збирати гриби і ягоди, їздити на рибалку з ночівлею. І просто так на пікніки в різні пори року. Вчора він повернувся з відрядження, а сьогодні прийшов у гості. Скучив, напевно, припустила дружина.
Ми сиділи на кухні, пили чай, а він мовчав. У дружини задзвонив телефон, вона вийшла поспілкуватися з сестрою. І тут Микола заговорив:
– Олег, я закохався!
– Так, і чого ти? У відрядженнях таке трапляється. Почекай трохи, забудеться. Не слід руйнувати родину.
– Але я закохався по-справжньому. Це ніяка не інтрижка. Такого зі мною ще ніколи не було. Ні вдень, ні вночі я не можу забути її. Вона постійно стоїть перед моїми очима.
Тут зайшла дружина, і ми замовкли.
– У вас щось трапилося? – дружина дивилася то на мене, то на Миколу.
– Ні все нормально! – відповів я.
Микола помовчав трохи і продовжив:
– Дружина все знає. Я їй розповів. Тільки я не знаю, як бути, бо у нас діти. Вони хоч мені і не рідні, але я звик до них, що вважаю їх своїми, рідними.
– Коля, ти що, у відрядженні когось зустрів? – уточнила дружина.
Микола мовчки кивнув.
– Ну, різне в житті трапляється, – подумавши, додала дружина.- Головне зараз, все зважити. Не квапся робити поспішні висновки. Можливо в тебе це тимчасове захоплення, а потім забудеться. Все, головне, не поспішай робити необачні рішення.
Поліна – це єдина жінка Миколи відтоді, як він закінчив службу. Він познайомився з нею та закрутилося.
Він самотній молодий чоловік. А вона вже була заміжньою жінкою та ще й з дітьми, і старша від нього на кілька років.
Але тоді це була велика любов. Він не зважав на невдоволення матері та слухати нікого не хотів. А діти, які у неї вже були від колишнього чоловіка, не винні і він їх теж полюбив.
Мабуть, виговорившись, Микола пішов.
Через тиждень в кафе, куди ми ходимо на обід, Микола дістаючи гроші, зронив фотографію. Геннадій, він теж працює з нами, піднявши фотографію, посміхнувся:
– Ти що, теж повівся на цю красуню?
Ми з Миколою здивовано переглянули один на одного.
– Оу, ця панянка знайома багатьом! – продовжив Генадій, – Не повіриш, мною крутила доти, поки я не надумав з родини іти. Сказав їй і все, як пошепотів хто. У неї пунктик на жонатих. Але сама заміж не хоче. Як я потім довідався з трьома може зустрічатись. Ну а що, місто курортне, вона красуня і кавалерів хоч відбавляй.
Микола довго каявся перед дружиною. Пояснював і просив прощення. Не знаю, як, але вона його усе ж простила. А наша дружба стала ще міцнішою.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.