fbpx
Історії з життя
– Оу, ця панянка знайома багатьом! – продовжив Генадій, не помітивши наскільки блідим стає Микола – Не повіриш, мною крутила доти, поки я не надумав з родини іти. Сказав їй і все, як пошепотів хто. У неї пунктик на жонатих. Але сама заміж не хоче

Після вечері усівшись на диван, я включив телевізор. Ведучий програми про подорожі стрімко плив на моторному човні по річці розглядаючи береги. Помаранчеве сонце сідало за обрій.

Пейзажі в телевізорі заспокоювали і хилили до сну, але тут задзвонив телефон:

– Добрий вечір! Ви вдома? – я почув нерішучий голос одного зі своїх співробітників Миколи.

– Так, щось трапилося?

– Ні. Можна я зайду до вас в гості?

– Заходь, ми ще не спимо.

– Дякую, я ненадовго. Я біля вашого будинку стою.

Я відключив телефон і повідомив дружині про гостя.

– Чого це він раптом? – задумливо запитала дружина. А я тільки повів плечима і пішов відчиняти двері.

З Миколою ми познайомилися три роки тому, коли я влаштувався на нову роботу. Він був кремезний легінь. Разом з тим внутрішньо це була добра та душевно витончена людина. Мені здавалося, він був схожий на ведмедя з сучасного мультика про Машу.

Ми здружилися. Микола нас з дружиною привчив збирати гриби і ягоди, їздити на рибалку з ночівлею. І просто так на пікніки в різні пори року. Вчора він повернувся з відрядження, а сьогодні прийшов у гості. Скучив, напевно, припустила дружина.

Ми сиділи на кухні, пили чай, а він мовчав. У дружини задзвонив телефон, вона вийшла поспілкуватися з сестрою. І тут Микола заговорив:

– Олег, я закохався!

– Так, і чого ти? У відрядженнях таке трапляється. Почекай трохи, забудеться. Не слід руйнувати родину.

– Але я закохався по-справжньому. Це ніяка не інтрижка. Такого зі мною ще ніколи не було. Ні вдень, ні вночі я не можу забути її. Вона постійно стоїть перед моїми очима.

Тут зайшла дружина, і ми замовкли.

– У вас щось трапилося? – дружина дивилася то на мене, то на Миколу.

– Ні все нормально! – відповів я.

Микола помовчав трохи і продовжив:

– Дружина все знає. Я їй розповів. Тільки я не знаю, як бути, бо у нас діти. Вони хоч мені і не рідні, але я звик до них, що вважаю їх своїми, рідними.

– Коля, ти що, у відрядженні когось зустрів? – уточнила дружина.

Микола мовчки кивнув.

– Ну, різне в житті трапляється, – подумавши, додала дружина.- Головне зараз, все зважити. Не квапся робити поспішні висновки. Можливо в тебе це тимчасове захоплення, а потім забудеться. Все, головне, не поспішай робити необачні рішення.

Поліна – це єдина жінка Миколи відтоді, як він закінчив службу. Він познайомився з нею та закрутилося.

Він самотній молодий чоловік. А вона вже була заміжньою жінкою та ще й з дітьми, і старша від нього на кілька років.

Але тоді це була велика любов. Він не зважав на невдоволення матері та слухати нікого не хотів. А діти, які у неї вже були від колишнього чоловіка, не винні і він їх теж полюбив.

Мабуть, виговорившись, Микола пішов.

Через тиждень в кафе, куди ми ходимо на обід, Микола дістаючи гроші, зронив фотографію. Геннадій, він теж працює з нами, піднявши фотографію, посміхнувся:

– Ти що, теж повівся на цю красуню?

Ми з Миколою здивовано переглянули один на одного.

– Оу, ця панянка знайома багатьом! – продовжив Генадій, – Не повіриш, мною крутила доти, поки я не надумав з родини іти. Сказав їй і все, як пошепотів хто. У неї пунктик на жонатих. Але сама заміж не хоче. Як я потім довідався з трьома може зустрічатись. Ну а що, місто курортне, вона красуня і кавалерів хоч відбавляй.

Микола довго каявся перед дружиною. Пояснював і просив прощення. Не знаю, як, але вона його усе ж простила. А наша дружба стала ще міцнішою.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page