— П’ятсот гривень? – протягнула невістка зазирнувши до конверта.
Вона вміла тримати себе в руках, але погляд кинула на мого сина такий, що я одразу зрозуміла – там буде серйозна розмова. Таки так, наступного ж дня син стукав у мої двері. Обуренню його меж не було, бо не такого чекав він від матері-заробітчанки.
Коли мій син вперше одружився, я не змогла знайти спільної мови із невісткою якось одразу. Ні, у нас не було відкритих з’ясовувань стосунків, але й от такого взаєморозуміння ми не мали.
Я в ту сім’ю не втручалась, не сипала докорами, не розповідала, як жити треба, однак, коли навідувала ту сім’ю, відчувала неприязнь і напруження зі сторони Наталі.
Що ж, я в душу не лізла, здалеку, то й здалеку. Коли з’явилась онучка, я гарно допомагала і грошима і фізично. Невістка вийшла на роботу вже за пів року, але не на повний день, то ми із нею опіку над дитям на двох розділили.
А потім? Потім мій син скочив у гречку. Тоді вперше я побачила на очах невістки сльози. Мені чоловік усе життя зраджував і я себе картала що пробачала йому. Емоції Наталі мені були і близькі і зрозумілі.
А мій синочок не каявся, навпаки – зібрав речі і пішов до іншої. Навіть не пояснював нічого, як я в нього не питала. Сказав, що перша сім’я була помилкою, запевнив, що доньку буде навідувати і допомагати. Але – забув про першу родину уже за три тижні.
Я ж, як допомагала, то так і допомагала. З Наталею ми близькими так і не стали. Спілкувались через онучку. Я бачила, що їй важко і квартиру оплачувати, і одяг дитині, і садок. Ну як має стати на все 12 тисяч її зарплатні?
Я сину не раз казала, що мусить більше допомагати доньці, але той відмахувався:
— Аліменти отримує, то й доста.
Він у мене гарно заробляв, але всі гроші вкладав у нову сім’ю, тим паче, що моя друга невістка вже була при надії. Я ж, як не просила його і невістку нову, а нічого не змінювалось.
А тут, чи то на жаль, чи вже й на щастя, сусід із верхнього поверху мою квартиру залив кип’ятком. Геть у шкафчику стола в каструлі вода. Вимокло все, ніде місця сухого не було.
Ну а як жити у таких умовах? Винесла все на найближчий смітник і задумалась: як бути? Ремонт потрібен, техніка, меблі, килими і ще купа дрібниць, які роками збираєш і не помічаєш, як вони тобі потрібні.
Зібралась я і поїхала в Чехію на заробітки. Побула сезон, ось і ремонт є. Не капітальний, але підлогу замінила, шпалери поклеїла і стелю натяжну зробила.
Наступного разу кухню в порядок привела, ліжко придбала. Ще раз поїхала, ось і меблі в домі є, ось і плитка не електрична маленька, а нормальна газова плита з’явилась.
Звісно, я не забувала про онучку і про Наталку. Оплачувала їм оренду квартири, передавала з-за кордону речі малій. Няню найняла невістка колишня, так я її оплатила.
Наталя ж змогла вийти на повний день і вже мала час на підробіток. Дуже дякувала і щоразу відмовлялась приймати допомогу, все норовила мені довести, що сама впорається. Але, я ж знала – їй важко одній.
А це, повернулась я вчергове із сезону заробітчанського і саме в онука меншого день народження. Син, так не нав’язливо мені кілька разів казав, що треба новий велосипед Златану нашому.
Але, зрозумійте мене, син мій заробляє дуже гарно і велосипед в онука є, як і все про що може мріяти дитина. Хотів Златан нового – такий щоб із мотором, навіть не знаю, як таке назвати чудо.
Батьки купувати не хотіли, от і чекав онук від баби (а він мене тільки так кличе, хоч я й просила називати “бабуся”) чекав такого подарунку. Ціна зависока? Так нічого, баба ж гроші привезла.
А я прийшла і подарувала 500 гривень. Правда не тільки їх, там ще був торт дорогий і іграшка, як для хлопчика 8 років прекрасна за три тисячі. Але, не той велосипед.
Невістка, як побачила, аж сполотніла. На сина мого так поглянула, що аж мені стало душно.
— Ти ніколи мого Златана не любила, – заявляє наступного дня мій син, – Ти все, що маєш викидаєш на Наталю і онучку свою улюблену. Ти не розумієш – вони нам чужі люди. Ми – сім’я твоя. Не вони. Ми. Наталя заміж вийде і все – прощай бабуся. От тоді і згадаєш нас, та пізно буде.
Можливо і так. Можливо, колись і забуде про мене перша невістка і онучка буде цуратись. Але, поки я можу, я буду допомагати тій родині.
Ну от скажіть, хіба ж я не права?
Головна картинка ілюстративна.
