Історії з життя 0
— Мамо, ми будемо в тебе жити, — почала я і давай ревіти та все розказувати. — Коля покинув, дитина друга буде, а де жити… Мені нікуди більше йти. Ти не думай, я допомагатиму, але зараз сама з двома просто не впораюся.
Усю дорогу в автобусі мене трусило. Я стискала ручку малого Олесика, який спав у
Історії з життя 0
— Мамо, ти поки речі не розкладай.
— Мамо, ти поки речі не розкладай. Я вже встигла витягнути з валізи домашній
Історії з життя 0
– Марто! Це справді ти? – вигукнула Світлана, залишаючи своїх співрозмовників і рвучко прямуючи назустріч. – Скільки років ми вже не бачилися?
Актова зала школи зустріла Марту сумішшю шумних вигуків, гучної музики та задушливого тепла. Людей
Історії з життя 0
– З нею краще не гратися, – казала тоді найперша красуня нашого класу, Рита. Вона завжди ходила в чистому, прасованому одязі, з яскравими бантиками, а її мати працювала в сільраді й дивилася на всіх зверхньо. – Мені мама казала, що в них удома постійно безлад і вони якісь дивні.
Шосе перед в’їздом у село завжди здавалося мені надто довгим і сірим, особливо восени,
Історії з життя 0
— Та яка там сім’я… — махнув він рукою. — Була колись, у молодості. Але то таке… Не склалося, не зрозуміли ми одне одного. А потім якось не до того було. Все в дорозі, все на колесах.
— Доброго дня, проходьте, сідайте, — я показала на зручне крісло навпроти мого столу,
Історії з життя 0
— Галю, треба жити далі. Ну що ти сидиш біля вікна годинами? Молодість же минає. Ось Микола питав за тебе. Чоловік роботящий, хата своя, батьки заможні. Піди з ним на танці у клуб, розвійся.
Галина Іванівна стояла біля вікна в передпокої та обережно перегортала сторінки старого пухкого тому
Історії з життя 0
Я прийшла до чоловіка перепрошувати. Ми не бачилися цілих десять років, і колись я щиро мріяла, що більше ніколи в житті не побачу цього невдаху. Але тепер все змінилося.
Я стояла біля хвіртки і не наважувалася натиснути на клямку. За цим парканом минуло
Історії з життя 0
– Отож-бо й воно, – гірко мовила я. – А тепер що? Власна хата, гарна, велика, високий паркан, у дворі плитка викладена, а я стою під воротами як жебрачка і чекаю, чи зволить господар мені двері відчинити. Та хіба ж це життя?
Я стояла на ганку будинку подруги Олі, кутаючись у куртку, хоч над дворі була
Історії з життя 0
– Мамо, де гроші з шафи? – випалила я прямо з порогу, ледве стримуючи голос від трепету. – Там бракує великої суми. Ти щось брала?
Коли я приїжджала з Італії, в хаті одразу починався якийсь безкінечний рух. Сусіди, далекі
Історії з життя 0
— Про що, мамо? — Світлана зупинилася, не підводячи очей від підлоги. — Якщо ви знову про те, як пізно Олег повернувся вчора, то я вже втомилася це обговорювати
Світлана повільно повертала в руках невелику пластикову баночку з кремом, вдивляючись у дрібний, майже

You cannot copy content of this page