“Та ні, номер збігся! Я хотіла посигналити, але ви так швидко зникли. А я подумала, ви ж планували на дачу до батьків, звідки ви в тому напрямку?”
Я влетіла в той скромний будиночок, ніби буря і застигла на порозі. Андрій сидів
Я не знала ні свого дідуся, ні бабусю. Мене няньчила сусідка разом зі своїми дітьми
Я стояла вражена, руки тремтіли і в руках тремтів лист, який був призначений не
— Не втручайся! — суворо обірвала її Олена Петрівна. — Вони живуть у своєму домі, я до вас не лізу. Я вас виховала, тепер всі самі собі господарі. У них свої порядки. Займися своїм життям.
Лариса та Сергій одружилися восени. Лариса, вступаючи в нове життя, не мала жодних побоювань
Так, тиша без дітей, які випурхнули вчитися дивувала. Дивував і чоловік, вірніше його спина до мене, його буркання замість розмови.
Настав нарешті той благодатний момент, коли діти перестали мамкати, я вийшла з кухні, наче
А ти мої фінанси не рахуй, Оксано. Ти прийшла в готовий дім, а тепер хочеш мене вчити? Андрію, це твоя ідея чи її?
Коли я почула, як свекруха шепотіла Андрію, що він не має віднеошення до нашої
– Любко, посадила я всього, і моркву посіяла, і бурачки, і капуста, та всього насадила і шкода мені буде, як з того толку не буде. Приглянь за городом, я тобі віддячу.
Сусідка мене попросила подивитися за її господаркою, поки вона поїде трохи на сезонні фрукти
Знову? Сергій, ми ж домовлялися, що ти спочатку внесеш свою частку на комунальні послуги. У нас же накопичується борг за квартиру
Мій чоловік, Сергій, висунув мені таку безглузду вимогу, що я й досі не можу
Який у вас затишний дім, Мариночко. П’ять кімнат – це ж розкіш! А скільки з них використовуєте?
Я стояла посеред банкетного залу, де гості завмерли в напруженій тиші, а повітря ніби
— З тобою, сину, ми поговоримо окремо, — різко звернулася вона до Дмитра. — А вам, юна леді, я наполегливо раджу залишити нашу оселю і більше ніколи тут не з’являтися.
Гіркий присмак успіху Дмитро не раз приводив Катерину додому, і його батьки, пані Світлана
Він не дзвонив. Не просив пробачення. Чекав. Бо був переконаний: вона повернеться
– Ну звісно, я винен, – думав Ігор, сидячи на старій лавці біля дачного

You cannot copy content of this page