– Чула, ти стала просто зразковою дружиною! – м’яко посміялася з сусідки Марина. – Твій чоловік останнім часом тільки про це й каже. Зізнавайся, в чому річ?
– Чула, ти стала просто зразковою дружиною! – м’яко посміялася з сусідки Марина. –
Я не розумію! Просто не розумію!Це ж проти природи!
— Я не розумію! Просто не розумію! Невже твоє серце нічого не відчуває, коли
Я ненадовго, Софіє. Тільки кави поп’ю. Треба ж відволіктися, — кидала вона і вибігала з дому, нафарбована і сяюча, як нова копійка
— Я втомилася, мамо! Розумієш? Втомилася! Я маю право пожити для себе! — Голос
Я не розумію, навіщо ви це робите! Це несправедливо щодо дітей!
Я ніколи не могла повністю зрозуміти свою свекруху, Лідію Семенівну. Вона, як і більшість
— Звертайся до мене на ім’я та по батькові. Так буде краще. Дочки в мене вже є, і ти, як не старайся, ріднішою за них не станеш
Остаточний, без права на перегляд, сімейний вердикт проголосила старша донька – Оксана. Через свою
— Галино! Цього року будемо квасити?!! — гримить голос Остапа вже з порога, немов дзвін вдарив.
У нашому, без сумніву, побожному сімействі листопад щороку перетворюється на справжній театр. Тридцять днів
Жінка картала себе, але тут же поспішала знайти виправдання для Ірини та Максима. Певно, вона не зуміла дати їм достатньо материнської любові, а тепер їм просто ніколи
Минув тиждень, і Олена Василівна нарешті змогла самотужки підвестися з лікарняного ліжка. Наслідки недуги,
Олена дізналася про свій стан. Вона повідомила чоловікові, але його обличчя не опромінилося радістю. Складнощі на роботі, тісна квартира… Назар не промовив тих слів, які, здавалося, були виписані на його обличчі. Він лише втупився в очі дружини
— Матусю! Я зголодніла, ходімо, перекусимо десь! — шістнадцятирічна Зоряна схопила матір за руку
— Тату, а ти часом не проти, якщо ми зі Зоряною поживемо у тебе на кілька місяців? Відповідь прогриміла, як грім серед ясного неба
Остап зітхнув, дивлячись на батька, який, як завжди, сидів із кам’яним обличчям у своєму
Син дзвонив вже утретє, але Марія Василівна тим самим голосом йому казала те, що й вперше: – Я вареники ліплю, то на весь вечір, ти вже якось сам справляйся
Син дзвонив вже утретє, але Марія Василівна тим самим голосом йому казала те, що

You cannot copy content of this page