— Про тебе писати легко. Ти — вчитель історії, ти відкриваєш дітям минуле, виховуєш особистостей. Це шляхетно. А що написати про маму? Хіба те, що вона цілий день крутить рулончики паперу в депо чи перевіряє квитки в салоні
Олена вже торкнулася пальцями прохолодної латунної ручки кухонних дверей, збираючись покликати своїх до вечері,
— Давай без емоцій, — він намагався говорити розсудливо, як справжній чоловік. — Ми не мільйонери. У нас є певні заощадження, на які ми розраховували роками. Ми відмовляли собі в усьому: жодних морів, жодних зайвих витрат. Старий батьків «Ланос» уже дихає на ладан. Мені потрібна машина для роботи, ти ж знаєш.
Вечірнє місто за вікном дихало вогкою прохолодою пізньої осені. Артем повернувся додому пізніше, ніж
Він заслужив відпочинок, а я заслужила повагу, — кинула вона, навіть не повернувши голови. — Ми домовлялися про рівність, але виявилося, що кожен сам за себе
— І ти ось так просто підеш? Залишиш чоловіка в порожній квартирі після його
— Там нічого, Катю. Він абсолютно порожній. Але заклеєний наглухо
— То ви хочете сказати, що це нормально — прийти в ресторан, куштувати найдорожчі
Знаєш, любий, ти маєш рацію, — промовила вона голосом, від якого в мене по спині пробігли сироти. — Мені справді не варто за це братися. Я абсолютно безнадійна в побуті. Відсьогодні — усе сам
— Ти подивися на це! Ти хоч бачиш це неподобство? — Максим тицьнув своєю
Марино, заспокойся. Все нормально, люди відпочивають. Ти навіщо свято псуєш
— Вже дванадцята година ночі, ви взагалі совість маєте? — я стояла посеред вітальні,
Я почуваюся так, ніби я в гостях у готелі, а не у власній квартирі. Навіщо було проявляти таку ініціативу?
— Мамо, ви взагалі розумієте, що ви накоїли? — голос зятя, Олега, тремтів не
Я повернулася до їхньої квартири якраз перед приходом Максима. Швидко зробила гарнір, підсмажила м’ясо. Коли він зайшов, я побачила те саме невдоволене обличчя
— Знову ти запізнилася, — голос Максима пролунав з кухні так холодно, що я
Підняла голову і зблідла. Від неї швидким кроком відходив чоловік, цю постать вона б впізнала із тисячі
Віра відчувала, що хтось пильно на неї дивиться, але подумала, що то покупці в
Я поїхала «на рік-два», а затрималася на п’ятнадцять років
— Мамо, ну ти ж бачиш, у нас тут кожен сантиметр розрахований, — син

You cannot copy content of this page