Одного разу я поверталася з дачі електричкою з маленькою дитиною. Мирославу тоді було два
Олена Петрівна їхала в автобусі до сина. Сьогодні в її онука день народження. Вирішили
Я стояла в тому парку, в очах було темно. Мій чоловік, Андрій, тримав за
Я нічого такого не хотіла, я лиш вирішила бути соціально активною, бо вже навіть
— Я не можу більше так жити! Ти привів у наш дім абсолютно сторонню
Коли з кухні долинув легкий стук, а за ним гуркіт падаючої полиці та дзвін
— Ти дуже не гостинна господиня? — вигукнула моя свекруха Галина Семенівна, її голос
Перше вересня для мене завжди час спогадів, не завжди приємних, а як взяти до
Мороз грянув зненацька… За нашими мірками, не так уже й страшно – усього мінус