Я не хочу бути такою свекрухою, про яку будуть говорити, що невісточку відвадила. Ні, син сам має вирішити. Початок рішення вже прокладений і варто його лишень підштовхнути до правильного рішення.
Я прийшла до сина не з порожніми руками. Дві сумки італійських делікатесів, одягу і
— Гроші, гроші… Та ми самі можемо піти й розписатися! Просто завтра! Без усього цього цирку з родичами й короваями. Тобі що, важливіші ці забобони, ніж я?
На роботі сьогодні гамірно. У нас у відділі знову «тема дня» — Оля. Їй
Сергій пішов назовсім. Розлучив нас суд швидко. Він не став нічого заперечувати, навіть аліменти на старшого сина платить, хоча тепер знає правду. Він приїжджає до школи, забирає дітей на вихідні, але зі мною не говорить. Взагалі. Наче мене не існує.
Я прокинулася від того, що в скронях гупало, ніби там сиділо мавпеня і лускало
Мене наче холодною водою облили. Мій Максим, мій спокійний, виважений Максим ніколи б так не сказав. Ніколи. Я відчула, як до горла підкотився клубок. Мовчки відчинила двері й вискочила з машини. Авто рушило з місця ще до того, як я встигла закрити двері під’їзду.
Я стояла біля вікна й дивилася, як вечірні сутінки повільно ковтають вулицю. Мій чоловік,
— Марто, я йду. Я зустрів жінку, яка мене розуміє. Христина чекає на дитину. Ми були на узі — це син. Те, про що я завжди мріяв.
Моя свекруха тримала малу Юлю на руках так обережно, наче ту було зроблено з
— Змирився?! Мій син змирився з цим у власному домі? Та я зараз же йому подзвоню! Я йому очі розкрию, якщо він сам такий немудрий!
Мені сорок два, і, чесно кажучи, я ніколи не почувалася краще. Можливо, справа у
Вікторія завагалася. Мама ніколи не згадувала про жодну Людмилу. Взагалі, тема родичів у їхній маленькій родині була закритою. Були вони вдвох — мама і Віка. Звісно, десь існували далекі двоюрідні брати чи тітки, але щоб рідна сестра?
Вікторія сиділа на підлозі у вітальні, оточена картонними коробками та стосами старого одягу. Кожна
Діма, синочку, — вона поклала руку на долоню сина. — Пам’ятаєш мою подругу Галину? Вона їздила в санаторій під Вінницю. Повернулася — зовсім інша людина. Каже, і самопочуття покращилось, і сили з’явились. Мені б теж не завадило. Зовсім вже знесилилась, ледве ходжу.
— Ти серйозно? — голос Дмитра тремтів від напруги. — Ти готова все зруйнувати
Винеси на смітник, Ніно. Люди розберуть. Не треба з хати музей робити. Живим треба жити
Ніна прокинулася о п’ятій ранку, як завжди. Перше, що вона зробила — простягнула руку
Галина Миколаївна постійно вставляла свої зауваження: то про те, що Оксана «надто багато працює і мало часу приділяє чоловікові», то про те, що «молодим треба більше жити, а не тільки про квартиру думати»
Оксана вперше побачила Андрія ще студенткою, на одній з тих весняних вечірок у Черкасах,

You cannot copy content of this page