Лідія Петрівна все зрозуміла швидко. Наступна ж квартира раптом виявилася ідеальною. Вона переїхала, ми повернулися, але спокій не настав.
Андрій народився і виріс у невеликому райцентрі. Після школи поїхав до міста, вступив до
— Ти мені про закон не розказуй, — Любов Петрівна виставила вперед підборіддя. — Ти тут поставлена, щоб покупців обслуговувати, а не повчати. Поклич директора.
Перша зустріч Любові Петрівни та Катерини відбулася задовго до того, як Костя привів дівчину
Андрій вклав гроші в ремонт, так, сучасний і дорогий. Але його родичі пальцем не кивнули аби нам помогти. Головне, прийшли на новосілля критикувати дорогу, плитку на кухні і моє куховарство.
На столі парувала запечена риба, у вітальні тихо працював телевізор — звичайна атмосфера вівторка.
— Алло, це Юлія, — голос був різким, без привітань. — Я дзвоню сказати, щоб ти вгамувала своїх дітей.
Телефон завібрував на стільниці, коли я саме наливала заварку в чайник. Номер був незнайомий.
Я не була з тих, хто плаче в подушку через самотність, – робота рятувала. Спочатку офіс у Києві, потім пропозиція поїхати за кордон. Італія, потім Польща, потім знову Італія. Догляд за літніми людьми, прибирання, робота на фабриках – важко, виснажливо, але платять добре. Я відкладала кожну копійку, надсилала батькам, собі – на майбутнє
Мене звати Олена, і коли я озираюся на своє життя, то розумію, що воно
Кабачок, – констатував я. – І помідори. Хто приніс?
– Ти хочеш сказати, що це якась маячня? Просто повний абсурд! – Оксана кинула
Коли Микола дізнався, що я виходжу заміж за Дмитра, він прислав останнього листа. Там уже не було про муз.
Це був наш день, наше срібне весілля, але я чомусь весь ранок не могла
— Я дізнався про Максима лише місяць тому, — почав він, розглядаючи скатертину. — Приїхав у наше місто, хотів батькову квартиру продати. Він мені її відписав колись, хоча я думав з братом поділитися. Почав шукати контакти, а мені кажуть — немає його вже рік.
Я сиділа на кухні, дивлячись на порожню чашку. Минуло вже більше року, як Максима
— Та нормально, — усміхнулася вона. — Паша вчора вечерю приготував, коли я затрималася в спортзалі. Знаєш, він такий уважний. Завжди запитає, як день минув. Я слухала її і відчувала, як всередині закипає якась дивна заздрість
Ми з Катею дружили так довго, що я вже й не пам’ятаю, коли ми
Я складала сорочки у валізу, намагаючись робити це рівно, як він звик. Поруч лежали його джинси, кілька светрів та коробка з електричною бритвою. Андрій стояв у дверях спальні, спостерігаючи за моїми рухами. Його погляд був розгубленим, хоча рішення піти він прийняв ще тиждень тому.
Я складала сорочки у валізу, намагаючись робити це рівно, як він звик. Поруч лежали

You cannot copy content of this page