Історії з життя 0
Я хочу бачити поруч чоловіка, який бере на себе відповідальність, а не філософа на дивані
— Артеме, ти знову сидиш перед монітором? — Голос Марини був гострим, як лезо
Історії з життя 0
На які свята? — втрутився батько, і його голос став крижаним. — До Великодня ще пів року. Наталю, ти що, зовсім совість втратила? Моя дружина щотижня збирає тобі пакунки, віддаючи половину нашої вечері, бо ти «бідна й нещасна». А ти тут бенкетуєш потайки?
— Наталю, ти серйозно? Знову ця стара пісня? — Мій батько, Костянтин, стояв посеред
Історії з життя 0
Мені байдуже, хто що будував! — Марина зробила крок уперед, наступаючи на акуратно підстрижений газон. — За законом я — така сама спадкоємиця
— Ти справді вважаєш, що маєш право тут перебувати? — Голос Марини був гострим,
Історії з життя 0
Тобто ти серйозно вважаєш, що спадок моєї родини має забезпечити майбутнє хлопця, до якого мої рідні не мають жодного стосунку?
— Тобто ти серйозно вважаєш, що спадок моєї родини має забезпечити майбутнє хлопця, до
Історії з життя 0
Ну що ти відразу ображаєшся… — пробурмотіла ювілярка. — Сідай, тортик он ще є, трохи завітрився, але смачний
Мамо, а де ж кульки? І де всі діти, про яких ти казала? —
Історії з життя 0
— Ні, інші онучці й золото дарують, невістці золото дарують, а ви що мені дали? Син ваш подарував павутинку, а не перстень.
Коли Олексій привів Марту до двору, Ганна ще тоді подумала: щось тут не так.
Історії з життя 0
Аж тут мама телефонує. – Бабуся в вашому місті в будинку для літніх людей, – каже,
Після тієї події ми не спілкувалися з бабусею десять років. Я не могла їй
Історії з життя 0
Тепер тільки батьки старенькі їй і підсобляють, — зітхала баба Марія. — Решта рідні відсторонилися. Кажуть, мовляв, скільки можна? Потрібно ж мати хоч якусь відповідальність
Сонце ледь торкалося верхівок старих яблунь, коли Світлана зупинилася біля моїх воріт. Вона тримала
Історії з життя 0
Артем уже почав нахиляти своє відерце над моїм, його очі горіли азартом і щирим бажанням захистити мій авторитет.
Ми вже майже підійшли до хвіртки нашого обійстя, коли побачили на сусідньому ганку усміхнене
Історії з життя 0
Я відкрила першу сторінку. Папір був дорогим, почерк — рівним і холодним. Те, що я прочитала, змусило моє волосся піднятися дибки
— Наталю, я не розумію, — я розгублено крутила в руках келих, дивлячись на

You cannot copy content of this page