Катя забула, коли собі нову куртку купувала, а свекруха щорік з обновкою.
«Не можна. Просто не можна захворіти», — думала Катя, прискорюючи крок. Листопад наче навмисно
Ти що, хочеш, щоб я в свої роки починала збирати курячі яйця й ганятися за козами?
Петро саме повернувся з чергової поїздки до села й одразу почав розкладати на столі
Угода? Романе? Ти думаєш, я зможу колись дивитися на тебе й не згадувати, як ти вчинив?
Я сидла на дивані в квартирі своєї подруги Софії, тримаючи в руках його телефон,
Батько подарував доні машину на повноліття, як гарно звучить. Правда? У суспільстві, де подарунок вимірюється не лише ціною, а й увагою та щирістю, це мало б викликати розчулення і захоплення. Але не в моїй історії.
Батько подарував доні машину на повноліття, як гарно звучить. Правда? У суспільстві, де подарунок
Але з кожним візитом сили покидали мене. Бачила, як він лежить безпорадний, і думала: а що з моїм життям? Хто тепер організовуватиме поїздки, купуватиме подарунки? Я втомлювалася від лікарняного запаху, від його благань про підтримку. Коли мені жити?
– Ти справді думаєш, що можеш просто повернутися і я все пробачу? – його
Ми випили вже по дві чашки чаю, коли я помітила на стіні незвичайну чорно-білу світлину. Дуже вродлива, але надміру худорлява жінка приблизно моїх років стояла поруч із хаскі, що сиділа біля її ніг. Обидві вони уважно, і якось сумно, дивилися в об’єктив.
Я завжди плекала мрію про сільське життя. Звісно, не в глухому закутку, де вовки
Ювілей «тітки Саші» — шістдесят років — став справжнім викликом. Мама отримала запрошення і квиток із прикріпленими грошима. — Ні, нізащо не поїду!
Усе почалося з суперечки про борщ. Не згадаю, коли саме, але три чи чотири
Я чекала цього дзвінка від сестри. З одного боку я могла їй одразу сказати: «А я тобі казала», але з іншого боку, мені було її шкода. Я дуже хотіла аби вона була щаслива і бачить бог, що я робила все для того можливе
Я чекала цього дзвінка від сестри. З одного боку я могла їй одразу сказати:
Марто, а ти впевнена, що він на роботі сидить? — вона знизила голос. — В нас все, як завжди, рутина. Ніяких надзвичайних проєктів. І твій… він не затримується. Він іде. Всі бачать
Я увійшла до кухні, відчуваючи, як щастя розливається по венах. Роман мав бути на
А ми з татом? Хто нам допоможе? Бабуся вже не молода, а ми на роботі цілий день. Ти ж не кинеш нас, правда?
– Мамо, я не можу більше так жити! – мовила я, тримаючи телефон, де

You cannot copy content of this page