Абсолютно серйозно, Софіє. Якщо ти не хочеш інвестувати в наше спільне майбутнє, то, можливо, нам варто задуматися, чи є в нас це майбутнє взагалі, — Андрій говорив спокійно, але в його очах була та холодна впевненість, яка завжди з’являлася, коли він знав, що переграє мене. — Я ж не чужий тобі чоловік. Ми п’ять років разом. Чи для тебе це нічого не значить?
— Андрію, ти серйозно зараз це кажеш? — я ледве стримувала голос, стоячи посеред
Кому ти дзвонила? Мамі поскаржитися? Ну дзвони, дзвони. Грошей вона тобі все одно не дасть, у них ремонт на дачі.
— Сергію, чому додаток пише «недостатньо коштів»? Я щойно спробувала перевести аванс за коляску.
— Романе, ці гроші я зароблятиму сама. Я братиму більше роботи, приходити пізно,А ти хочеш, щоб я працювала заради твоєї мами?
— Романе, ти серйозно пропонуєш віддати мамі всю мою додаткову зарплату? — мій голос
— Ти жартуєш? — Стас випрямився. — Ти дзвониш мені на роботу, питаєш, коли я буду, а сама в цей час замовляєш якогось лівого чоловіка до нас додому? Тобі не здається, що це занадто?
Стас скинув рюкзак з інструментами прямо в передпокої. Плече тягнуло від важкого перфоратора, а
Ми живемо не на повну. Постійно думаємо про витрати. Хочеться кращого рівня, розумієш? Треба щось змінювати
— Сергій, я вирішила, що тобі час збирати речі і йти звідси, — сказала
Маріє, я справді піду. Залишишся одна. Такого чоловіка, як я, більше не знайдеш
— Галино Іванівно, я розумію, що ситуація складна, але чому ви вважаєте, що саме
— Олексій казав, ви в працювали за кордоном? — запитала вона, не піднімаючи очей. Я закашлялася. Моя маленька таємниця не мала отак вилізти перед матір’ю коханого чоловіка через такий короткий термін.
Це була субота, рівно чотири місяці нашої з Олексієм історії. Він заїхав за мною
Того вечора ми більше не говорили на цю тему. Андрій відвіз Софію до Наталі, яка саме повернулася з відрядження, а я залишилася сама. Ходила по квартирі й уявляла, як тут бігатимуть діти, як стоятимуть столи, як звучатиме гучна музика. Мій притулок перетворювався на майданчик для чужого свята
— Андрію, ти серйозно зараз кажеш, що ми залишимо все це тут і завтра
– Мамо, я тебе прошу, не позор мене! Ти себе в дзеркало бачила? Вималювана, як на карнавал. Ще тільки леопардових лосінів не вистачає для повної картини, – Олег кинув ключі на тумбочку в передпокої, навіть не роззуваючись.
– Мамо, я тебе прошу, не позор мене! Ти себе в дзеркало бачила? Вималювана,
Не хвилюйся, я скоро візьму великий проєкт і все поверну, — запевняв Андрій, коли черговий внесок лягав на мої плечі важче, ніж очікувалося, і його голос звучав щиро, з ноткою впевненості, яка завжди мене заспокоювала
— Виходьте з моєї оселі негайно! — мій голос тремтів від обурення, але я

You cannot copy content of this page