Ця розмова залишила неприємний осад. Мені було прикро, що Світлана шукає причини свого провалу в якихось таємних знайомствах моєї родини
Наші будинки стояли один навпроти одного, я жила в пʼятикімнатній панельці, а Світлана в
Одного разу Оксана повернулася з міського парку сама не своя. Там проходив якийсь ярмарок, і вона випадково зустріла Андрія.
Вже з першого дня, як вони розписалися, я зрозуміла, що діла не буде. Мій
Три покоління жінок у їхній родині залишилися самі… Поки одного дня він не сказав це
Осіннє сонце ледь пробивалося крізь тьмяне скло бібліотечного вікна, висвітлюючи порошинки, що повільно кружляли
– Тобто, – повільно вимовила Віра, – твоя дружина була в курсі кожної нашої зустрічі? Вона знала, куди ми ходимо, про що говоримо?
Віра стояла біля підвіконня, тримаючи в руках чашку із холодним чаєм. Мобільний телефон у
— Мій син не такий, — образилася Світлана. — Він чесний хлопчик. Просто часи зараз такі, без грошей ніде правди не знайдеш.
У кімнаті було чутно лише, як за вікном одноманітно стукає дощ по підвіконню. Світлана
— Робити тобі нічого, — буркнув він, відсуваючи тарілку. — Навіщо тобі той костюм? Куди в ньому підеш? Краще б на нові шини для машини доклала
Я так чекала тієї суботи, щоб просто поїхати до торгового центру. Сама, без нікого.
— Знаєте, я не просто так підійшов, — тихо сказав він, розмішуючи цукор у чашці. — Ви справді копія моєї колишньої дівчини, Христини. Ми розлучилися п’ятнадцять років тому, а я досі не можу цього забути. Кожен день про це думаю.
Я ніколи не думала, що в сорок років зустрічатимуся в машині на березі ріки.
— Мамо, ми післязавтра їдемо на море, — Денис сів на стілець біля ліжка. — Я все вирішив. На три тижні. Тобі треба збирати речі.
Віталій сидів за масивним столом, заваленим кресленнями кухонних фасадів, і перераховував специфікацію фурнітури. Навпроти,
— Так, це Вікторія. Моя законна дружина, — тихо, ледь чутно сказав він, так і не підводячи своїх очей на мене. — Ми одружені вже більше двадцяти років
Це сталося трохи більше ніж два місяці тому, коли моє життя остаточно перетворилося на
— Чи ти при своєму розумі, Петре? — її голос раптом став гучним і різким, втративши всю свою колишню байдужість. — Ти мені пропонуєш іти в ту хату? До тієї, яка мене за двадцять років жодного разу людиною не назвала? І до дитини від тієї… коханки його?
У великій, світлій кухні панувала особлива атмосфера передсвяткового приготування. Для Христини ці суботні години

You cannot copy content of this page