Ти ж розумієш, — продовжував Андрій, дивлячись на дружину, — що так ми все життя просидимо на одному місці. Треба ризикувати. Вкладатися в щось перспективне.
Олена провела рукою по старому дерев’яному комоду, що залишився від бабусі. Пил накопичувався в
Розумів важко, з опором, але факт залишався фактом: Анна більше ніколи не дозволяла приймати рішення за неї без її згоди
Анна дивилася на екран телефону — годинник показував сьому ранку. За вікном ще тільки
Телефон задзвонив у суботу ввечері. Номер був незнайомий. – Алло. Це Олег, – голос хлопця дрижав. – Ви давали номер.
Віктор Сергійович дивився у вікно на голі лютневі дерева. Позаду залишився об’єкт – чергова
Софія була молодша на три роки, але вже тоді люди оберталися їй услід. Світле волосся, великі очі, ніжні риси обличчя. Сусіди казали батькам: «Ваша молодша — буде красунею». А про Анну додавали тихо, ніби між іншим: «А ця — розумниця, одразу видно»
Анна завжди пам’ятала той день, коли вперше відчула себе негарною. Їй було дев’ять, вони
Я не люблю сидіти на місці, — сказав він, витираючи руки ганчіркою. — Краще сам зроблю, якщо маю час і змогу. То й заробляю нормально. Не скаржуся
Оксана завжди вважала себе жінкою, яка все тримає під контролем. У тридцять шість вона
Я на мить зупинилася, розгортаючи якусь дивну синю футболку, якої раніше не бачила. — Які ще дрова, Павлусю? Тобі вісім років.
Я не знаю через що ми тоді посварилися, але бачити чоловіка не хотіла ніколи.
Дмитрик грався з Миколкою у дворі, вони щось там з палок будували. Я дивилася на них і думала – а може справді лишити малого? Ну, де троє, там і четверо. Якось прогодуємося.
Я пам’ятаю, як Оля вперше з’явилася в нашому під’їзді. Це було восени, дощ такий
Вдома вона знову зайшла на кухню. Сіла на табурет і закрила обличчя руками. — Це я винна, — сказала вона вголос.
Таня зняла черевики й одразу відчула, як гудуть стопи. Вона не вмикала світло, просто
Андрію, ти чого завмер? Сплати зараз, у додатку комісія менша до восьмої вечора. І не забудь квитанцію роздрукувати, в деканаті завжди вимагають папірець, кам’яний вік якийсь.
— Андрію, ти чого завмер? Сплати зараз, у додатку комісія менша до восьмої вечора.
Останній трамвай
Листопадовий вітер діяв по-господарськи: одним ривком вирвав із рук парасольку, жбурнувши її в калюжу,

You cannot copy content of this page