Історії з життя 0
Ти маєш повністю присвятити себе синові, його вихованню, його розвитку. Це була перша умова, коли я пішов. Я не хочу, щоб ти працювала. Якщо ти почнеш працювати, ти не зможеш приділяти синові стільки уваги
Усередині нашої затишної вітальні, облаштованої ще в ті часи, коли ми були родиною, висіло
Історії з життя 0
Мені й досі важко згадувати той момент без здивування. Наче вчора було: я стояла в коридорі, тримаючи в руках його валізу з речами, а мій колишній чоловік — Роман — сказав фразу, яка буквально відібрала мені дар мови: — У всьому винна твоя мама.
Мені й досі важко згадувати той момент без здивування. Наче вчора було: я стояла
Історії з життя 0
Я подивилася на Максима. Він сидів блідий, але в його очах була вдячність. Я зробила те, що він не міг зробити сам. Я принаймні змусила її замовкнути. На скільки — не знаю
Я сиділа на кухні, коли мій чоловік, Максим, увійшов із напруженим обличчям. Було зрозуміло:
Історії з життя 0
Мої наміри, мабуть, вас здивують, Ольго Петрівно, — я говорила тихо, але твердо. — Я не збираюся оформлювати постійну опіку. Я вважаю, що найкращим виходом для них буде державна установа
Лише за кілька днів після того, як ми провели Ореста в останню путь, до
Історії з життя 0
— Зрозумів, — сказав він крижаним тоном. — Можеш не турбуватися. Ми впораємося самі.
Наступного дня після мого ювілею я відчувала себе окриленою, хоча й трохи втомленою. Саме
Історії з життя 0
Людмило Степанівно, поясніть мені, будь ласка, — я говорила якомога спокійніше, хоча мій голос тремтів, — чому ви, не обговоривши це з нами, вирішили тут оселити Аліну та її доньку? Адже квартира юридично належить мені!
Я стояла у вітальні нової однокімнатної квартири, яку ми купили для свекрухи, пані Людмили,
Історії з життя 0
— Миколо, я боюся, що цього разу вона не повернеться. Я бачу, як вона себе веде… шукає щось, а насправді тільки втрачає час. Дитина в нас уже не перший рік, а мати її все не повертається. Я вже не знаю, що й думати. Їй скоро сорок, а вона ніби й не усвідомлює цього.
У просторій кухні нашого гуртожитку ми з Миколою сиділи за столом. Я помішувала в
Історії з життя 0
Вона переступила поріг — і Марко немов застиг. Але швидко повернув свою «звичну маску»: офіційний, холодний, чемний, як на нараді.
Знаєте, я завжди думала, що в нашій сім’ї вже нічого не здивує мене. Ми
Історії з життя 0
Ох, мій бідний онучок, — Галина Петрівна одразу почала свою гру. Вона обійняла сина, а потім подивилася на мене, яка лише встигла зберегти свій проєкт. — Ти знову сидиш за своїм екраном?
Уже тоді, коли наш маленький синочок, Данило, підріс і став активніше досліджувати світ, мої
Історії з життя 0
Олександре, я чула, як ви обговорювали спальню. Це що означає?
Це був вечір, коли ми з моїм вже майже колишнім чоловіком, Олександром, мали «вирішувати»

You cannot copy content of this page