Ось буває, сидиш на кухні, крутиш у руках тепле горня, а в голові —
Історія родини Прохорчуків у селі завжди була на слуху, хоча самі вони зайвого не
— Світлано, ти що, справді збираєшся віддати квартиру якомусь фонду? — голос Оксани тремтів
— Олеже, — сказала Наталія, стоя посеред кухні й дивлячись прямо в очі чоловікові,
— Софіє, ти справді збираєшся піти? — голос Андрія тремтів від суміші розгубленості й
В мої сорок років здавалося, що я нарешті витягнула щасливий квиток. Після довгої самотності,
Софія завжди вважала тишу своєю найнадійнішою подругою. Вона не просто терпіла мовчання — вона
— Андрію, — сказала я, стоячи посередині нашої маленької кухні, і голос мій звучав
— Ігоре, я більше не витримаю цього щовечора! — сказала я, дивлячись чоловікові просто
Того вечора над містом завис важкий, вологий туман, що розмивав контури ліхтарів. Мар’яна поправила