Хто пропрацює в цій агенції бодай рік, той вірить у вампірів. І це не ті милі вампірята, які світяться при сонці. А ті, які випивають з тебе всю енергію, радість і сенс життя. Таких у Варвари на роботі троє. І всі вони просто їй проходу не дають, ще б пак – свіже м’ясце.
Почалося все минулого року, коли володарка червоного диплому з маркетингу переступила поріг цього офісу. Директор прискіпливо глянув на неї, щось помізкував і взяв на випробувальний безоплатний термін. Яка вона була щаслива! Справжня робота, справжнє доросле життя і весь світ буде крутитися в тому напрямку, який показуватиме вона.
Варвара світилася усмішками до колег по колективу, хоч вона їм була абсолютно байдужа.
– Якщо протримається місяць – тоді є сенс запам’ятовувати її ім’я, – скептично прокоментував верстальник.
«О, як ти мене запам’ятаєш», – сердито подумала вона, теж мені знайшовся геній, в голові якого зайве ім’я виштовхне пам’ять про використання антиперспіранта. За роботу вона взялася з подвійною енергією і завзяттям і таки стала повноправною співробітницею. Щастю її не було меж.
І ось тут до неї підсіла Світлана, бліда жінка з червоними очима:
– Як це добре – бути молодою, а головне здоровою! Я вже не пам’ятаю, коли останній раз добре почувалася, а нічого не можуть знайти. А як знайдуть, коли вчаться за гроші, дипломи купують за гроші, посади купують за гроші! Випише тобі рецепт і йдеш в аптеку, а там такі ціни, що страшно просто спитати. Зарплати не вистачає. Як добре, що ти з’явилася, вдихнеш трохи енергії і в мене. Бо мені так погано, так погано. Голова просто гуде, а роботу цю нудну робити треба, бо не буде за що купити по тому рецепту. Ти не проти, якщо я сьогодні піду раніше, а ти візьмеш моїх клієнтів?
– Так, звичайно, відпочивай…те.
Бігла додому і не відчувала втоми! Яка вона молодець! Допомогла людині, колезі, жінці! Це так важливо допомагати тим, хто цього потребує.
На наступний день до неї схилилася інша жінка, яка пахла димом, кавою і розпачем:
– Директор мене просто дістав! Сьогодні були збори менеджерів і мене не покликали, а я заступник менеджера! А цей цап навіть не здогадується, що я всю роботу виконую сама. Наш менеджер лиш на каву до нього бігає і одяг по інтернету замовляє і ще пліткує про всіх і вся. Напевно треба вести себе так само – нічого не робити і тоді матимеш і посаду і зарплату! Так, любонько, тут коні падають від роботи, тому не бери приклад з мене. Так кар’єри не зробиш. Так лиш болячок заробиш. Тут, головне, зробити вигляд, що ти дуже зайнятий і дуже зосереджений і все. Я б з радістю пішла на іншу роботу. Але зараз такі часи, що треба триматися за те, що є, та ще й мені скоро сорок – ще виженуть, бо не захочуть тримати до пенсії. Просто безвихідна ситуація! А я ж сюди прибула такою молодою як ти і подивися на мене! Йду вийду…
Варвара побігла за нею, бо теж треба заспокоїтися. В той день вона додому йшла не так весело. Може, й справді, ніхто не цінує роботу, а лише підлабузництво?
Ще через кілька днів, вона зустріла третю жінку, старшого менеджера Аллу:
– Бачу ти добре працюєш – молодець. Робота тут не важка, але страшенно нудна. Якби мені тільки попалося щось підходяще – одразу б пішла на іншу роботу. Отак скнію тут, а колись була така заповзята, як ти. Аж любо глянути, як ти працюєш. Але тут для мене ніяких перспектив нема, оце межа моя – старший менеджер. Стукне шістдесят і я ним і залишуся, так, що не думай, що тобі світить підвищення.
Все життя в просто менеджерах? Аж світ потемнів в очах. На неї дивилися жінки, якими скоро стане вона?
І отак ці пані по-черзі, і всі разом «вчили» Варвару правилам життя і так довчили, що вона перестала бачити бодай щось прекрасне не лише в роботі, а й в житті. Все таке безглузде, бо ж кінець – один. І отак доля занесла її в приміщення для верстання, де її зустрів той пащекун, який імені не хотів запам’ятовувати.
– Варваро Василівно! Яким вітром?
– О, а ви й не хвалитеся, що подвиг сотворили.
– Який?
– Запам’ятали моє ім’я.
– Як бачите, я й по-батькові запам’ятав, бо таку відважну дівчину треба знати. І я дуже радий, що ви в цьому царстві застою з’явилися. Як буде зовсім кепсько, то приходьте до нас – у нас добра кава, а не те, що вам там на горі дають.
І Варвара часто користується цим прихистком, бо добре, коли люди допомагають в біді.
Фото ілюстративне.
