Олена виховувалася з батьками в місті, а ось її бабуся жила за 50 км від міста, в селі, в приватному будинку. Поки Олена була маленька, дуже любила проводити літо у бабусі, доглядати за гусьми, курми, кізкою, годувати поросят. Ставши підлітком, залишатися у бабусі на літо вона перестала, змінилися інтереси і що робити сучасній дівчині в селі вона не знала.
По сусідству з бабусею у великому будинку жила сім’я, в якій росло троє синів. Старший син, Сергій, був ровесником Олени. Поки Сергій і Олена були маленькі, вони дуже дружили. Підлітками ж, Олена, коли приїжджала кидала в бік Сергія холодне «привіт».
Коли Олені було 16 років, батьки відзначали двадцяту річницю весілля, після якої відправлялися в круїз. Залишити її на два тижні одну вони навідріз відмовилися, відправивши її до бабусі. У ці 2 тижні Олена і Сергій проводили багато часу разом. Ходили на річку, гуляли під зірками. Після повернення Олени в місто Сергій почав часто їй дзвонити, вони спілкувалися як найкращі друзі. Обоє закінчили школу, вступили до університету. Сергій жив у гуртожитку. Іноді вони зустрічалися в місті, гуляли.
Незабаром Олена познайомилася з Павлом. Павло був на 10 років старший за неї, мав власний бізнес. Був забезпечений. Про такого нареченого Олена якраз і мріяла, і була готова терпіти всі його недоліки.
Пропозицію Павло не поспішав робити. А Олена вичікувала, намагалася стати для нього незамінною, у всьому його підтримувала, не сперечалася з ним, коли він пропадав – не набридала своїми дзвінками. Терпіла його самовпевненість, себелюбство, часом грубувате ставлення. І ось через 1,5 року Павло зробив пропозицію, почалася підготовка до весілля.
Запрошення були розіслані, залишалося одне для бабусі. Його Олена збиралася вручити особисто, і попросила Павла відвезти її до бабусі. Коли вони під’їхали до будинку, біля паркану бабусі Олена побачила Сергійка, він ремонтував хвіртку.
Павло вийшов з машини, відкрив дверцята Олені. Вони зайшли на подвір’я. Бабуся вийшла на зустріч. Пройшовши повз Сергія, Павло навіть не привітався. Поставився до юнака, як до обслуговуючого персоналу.
Павло скривившись дивився під ноги і навколо. Була осінь, волого, черевики забруднив. У дім зайти відмовився. Крізь зуби привітався з бабусею і пішов до машини, кинувши через плече, щоб Олена подзвонила і він її забере.
Бабуся повчала:
– Оленко, а ти не поспішаєш? Не подобається мені твій наречений, намучишся з ним. Ось батько твій, коли до Ніни залицявся, ввічливий завжди був. І зараз приїжджає, все ж мені в домі робить. Любить і поважає. Подивися на своїх батьків, все життя разом душа в душу.
– Бабусю, він забезпечить мені життя, про яке можна тільки мріяти!
– Наївна ти, дівчинко, хіба про це мріють?
– Про це, бабусю!
Через 10 хвилин в будинок зайшов Сергій:
– Все, бабусю Маріє, полагодив!
– Дякую, Сергійку, сідай, зараз чай з пирогами будемо пити, – вона пішла поратися, щоб накрити на стіл.
– Це твій наречений? – звернувся Сергій до Олени.
Вона кивнула.
– Не будеш з ним щаслива, кидай його, виходь за мене заміж.
– Ох, Сергійку, був би ти олігархом я б вийшла за тебе!
Через два місяця Олена вийшла заміж за Павла.
Забезпечене життя Олені набридло вже через півроку: салони краси, тренажерний зал, басейн, вештання по магазинах (для речей не вистачало вже і цілої гардеробної), постійні посиденьки з подругами теж неабияк втомили.
Вводити в курс свого бізнесу дружину Павло відмовлявся і вимагав, щоб вона займалася домом. Чужа людина в домі у вигляді домробітниці його не влаштовувала, він наполягав, щоб всю роботу по дому виконувала Олена. Олені, яка була приучена батьками до охайності, було не складно вести господарство, вона швидко з усім справлялася. Але, сидіти вдома і зустрічати вечорами чоловіка – було важко.
Одного разу в місто до батьків Олени приїхала баба Марія. Олена вирішила побачитися з улюбленою бабусею.
– А Сергійко, сусідський, одружився. Дружина його, Ліза, дитинку чекає. Купили будинок в нашому селі, ближче до лісу. Сергій лісничим працює, свою пилораму відкрив, живуть добре, – ніби ненароком нагадала Олені бабуся про Сергія.
Олена лише зітхнула. Прогадала вона виходить, вийшовши за Павла. Де ось він? Приходить пізно, іноді, посилаючись на роботу, і зовсім не ночує вдома. Все частіше розмова між ними не складається. За три роки спільного життя дітей вони так і не завели. Олена перевірялася – у неї все добре. А ось Павло йти на огляд відмовився:
– Проблеми точно у тебе, у мене все гаразд.
Щоб Павло не докоряв її грошима і вона перестала засиджуватися вдома, Олена придумала свою справу. Вона дуже любила дітей, освіта у неї була педагогічна. Олена відкрила «Школу маленьких принцес». Школа була додатковою освітою, в якій дівчатка з п’яти років вчилися танцювати, малювати, готувати, співати і грати на піаніно, вивчали англійську мову та хороші манери. Школа відразу добре себе зарекомендувала, мала багато позитивних відгуків, тому відбою від клієнтів не було, всі групи були заповнені.
Минуло 5 років.
З Павлом Олена розлучилась. Вона самостійно стояла на ногах і добре заробляла. Одного разу в новий набір до неї в школу привели дівчинку Мирославу, за ручку її тримав давній друг, сусід її бабусі, Сергій.
Незабаром з’ясувалося, що доньку він виховує один, його дружини не стало, коли на світ з’явилася маленька. Олену тягнуло до Сергія і вона запросила його з донькою в кафе, проте Сергій ввічливо відмовився. Ніякі хитрощі Олени на нього не працювали. І у вихідні дні вона просто купила торт і поїхала до нього в гості.
Будинок він побудував величезний. Сергій вийшов до воріт і здавалося був не здивований її візиту:
– Чоловік шукати не буде?
– У мене немає чоловіка, я вже років зо три вільна.
– Ти пропонуєш мені з тобою одружитися?
Олена навіть розгубилася:
– Ні, я просто пропоную попити чаю.
Тепер, кожні вихідні, Олена приїжджає до Сергія! Допомагає по господарству, займається з Мирославою. Але ось одружуватися Сергій не поспішає, придивляється:
– Олено, ось якби 8 років тому ти ось так приїхала до мене, я був би безмежно щасливий. Я тебе сильно кохав. Можна сказати, ти розбила мені серце і зібрала його тільки Ліза. А зараз я навіть і не знаю, чи потрібна ти мені.
Фото ілюстративне.
