fbpx
Історії з життя
Перед пранням перевірила кишені чоловікових джинсів. Записка. Те, що прочитала, кинуло в жар. Буря емоцій огорнула мене. Я не могла ніяк заспокоїтися, знайти собі місця. Врешті, набрала вказаний номер

Перед пранням перевірила кишені чоловікових джинсів. Записка. Те, що прочитала, кинуло в жар. Буря емоцій огорнула мене. Я не могла ніяк заспокоїтися, знайти собі місця. Врешті, набрала вказаний номер.

Мій чоловік час від часу буває у відрядженнях. У шлюбі ми вже понад 10 років. Маємо двох діток. Якось потроху звикла до його відсутності, хоча інколи черв’ячок недовіри точить розум і тривожить. Але один випадок змусив мене добряче похвилюватися. пише Волинська Газета

Коли вкотре повернувся з поїздки, я як завжди зібрала його одяг, щоб попрати. Ну, звичайно, перед тим, як скласти все у пральну машину, переглянула кишені. Аж раптом із кишені штанів дістала якийсь папірець. Хотіла відразу викинути, але подумала: може, щось важливе. Тож цікавість узяла гору і поки йшла до смітника, розгорнула листочок. Те, що прочитала, кинуло в жар. Там було написано: «Ірина. Подзвони – не пожалкуєш», ну, і номер мобільного. От що я відразу могла в ту хвилину подумати? Правильно: знайшов собі якусь ляльку, поки був у відрядженні. А я ж йому довіряла!

Буря емоцій огорнула мене. Я не могла ніяк заспокоїтися, знайти собі місця. Нарешті взяла себе в руки. Тепер стала думати, що робити: чи влаштувати благовірному «розбір польотів», чи мовчати, ніби нічого й не трапилося. Якщо нічого не сказати, то зраджуватиме й далі, якщо запитати – закінчиться непорозумінням, а може, й розлученням (хтозна, як далеко зайшли ці стосунки). От як вчинити? Аж раптом мене осяяло: що як сама зателефоную і спробую побалакати з тією… Іриною? Хоча не факт, що вона розповість правду. А може, взагалі нічого й не було, я себе тільки накручую.

Усе, вирішила. Подзвоню і поговорю. Так краще, ніж думати невідь-що. Тоді й вирішу, що робити далі. Отож набрала зазначений у записці номер…

Поки йшли гудки, швидко прокручувала різні варіанти розмови. Головне – бути рішучою. Раптом пролунав приємний жіночий голос:

– Вас вітає центр «Довіра». Я – Ірина.

Розгубившись (бо зовсім не думала про таку ситуацію), пролепетала:

– Я стосовно свого чоловіка…

– О, ви правильно зробили, що зателефонували. Ми допоможемо йому: лікуємо різні форми облисіння, зайву вагу і навіть покращуємо (тут дівчина інтригуюче зробила невеличку паузу)… якість особистого життя. Що турбує вашого чоловіка?..

Тут я геть не знала, що й казати. Просто вибачилася й поклала слухавку. Обдумувала різні напрямки розмови, але щоб почути таке… Слава Богу, ні про яку зраду не йде мова. Але тоді… Знову захвилювалася. Значить, щось із благовірним негаразд? Усе одно доведеться побалакати. Хай довіриться, розкаже мені. Я ж таки його половинка. Нічого соромитися і шукати допомогу десь інде. Разом вирішимо…

З таким настроєм ввечері, коли чоловік поїв, а діти займалися уроками, розпочала делікатну розмову. Довго благовірний не міг второпати, що я від нього хочу. А коли показала йому папірець і розказала, що телефонувала туди і знаю про його проблеми, розреготався. Тепер я нічого не розуміла. Коханий нарешті заспокоївся і розповів, як у центрі міста, де він був у відрядженні, роздавали перехожим ось ці папірці, і йому теж. Автоматично сховав той листочок у кишеню. От і вся проблема.

Потім благовірний ще довго, сміючись, згадував цей випадок, який став мені уроком.

Галина ДМИТРУК, м. Луцьк.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

facebook