Він не вірив в ту абсурдну відмазку, яку вона надала як залізобетонний аргумент:
– Я маю розібратися в собі. Повір, причина зовсім не в тобі. Я маю зрозуміти куди мені рухатися, хто я і чого хочу.
Отже, причина в ньому – це те, що він почув. Він занадто поганий для неї. Тому, разом з процесом забуття Світлани, він взявся вдосконалювати себе – записався в спортзал і качав прес, як у її улюбленого кіногероя. Разом з тим, в його життя ввійшли здорова їжа, режим дня і робота. Отак він і крутився навколо своєї осі, коли з невідомого номера не написали: «Привіт. Як ти? Можемо зустрітися?».
Це була Світлана. Це було повернення до раю і пробачення їй, собі, світу і Богу! Славко був на сьомому небі від щастя, бо цього разу все мало бути по-іншому – навіки! Вони разом жили, працювали, планували вихідні, ходили на прогулянки – все, що роблять закохані люди. Славко вже планував освідчитися, бо вона була єдиною і неповторною, то нащо чекати?
Але сталися вибори і вони опинилися по різні сторони уподобань. Спочатку, Славко й не сприйняв це серйозно, бо це ж звичайна справа і не треба це вносити в особисте життя. Але Світлана була іншої думки, бо всі негативні риси Славкового кандидата перенесла на нього і ще й приписала зверху. З цього всього вона визначила, що не може бути поруч з такою людиною. Як Славко не просив поговорити, як не виправдовувався, але Світланка побажала бути щасливим і пішла «навіки».
Цього разу Славко не йшов в спортзал, а пішов шляхом найменшого спротиву, бо рай скінчився і треба зазирнути життю просто в обличчя. Були вечірки, різні дівчата, нові друзі. Було весело чи важко, але було не байдуже. Десь через пів року такої круговерті, його знову привів до тями дзвінок:
– Привіт. Як ти? Треба поговорити.
Світлана говорила і говорила, але Славко тільки вловив суть, що вона вибачає йому його вибір, бо багато чого переосмислила сама і багато в чому розчарувалася. Вони можуть бути разом і можуть будувати свій рай, свою неподільну державу з мудрим керівництвом, і процвітати. Славко з радістю погодився, бо вона його рідна людина, добра, чуйна, любляча, просто занадто емоційна. Але вони люблять один одного і все у них буде добре.
Вони жили разом, працювали, складали плани на майбутнє – все було добре. В мирі і щасті пролетіли дні, Славко їх, навіть, не рахував, бо навіщо? Він планував освідчитися і зосередився на виборі ресторану, процедурі і самій події. Але наближався процес «навіки». Світлана вчепилася до вибору фільму на вечір. Це була звичайна фантастика, але вона так запально критикувала сюжет, режисера, сценариста, костюми, що Славко не витримав:
– Не подобається – не дивися. Можеш піти в іншу кімнату аби не чути й не бачити.
– Ти мене виганяєш через це недолуге кіно для не наймудріших людей.
А далі вона не слухала. Вона говорила, що людина така, які вибори в житті вона робить і цей фільм яскравий приклад тому. Тому він сам такий обмежений і недалекий, який ховається від світу. Який дотримується правил аби не бути висміяним суспільством за свої справжні смаки, потреби і бажання. Вона ще дуже багато говорила, але Славко вже знав, що буде далі.
Він знав, що буде ще один дзвінок через пів ріку чи рік. Знав, що відповість, бо вона хороша людина, просто дуже емоційна і вразлива. Але розумів, що зараз вона випалила в ньому бажання коли-небудь зустрітися.
Автор: Ксеня Ропота.
Фото ілюстративне.
