fbpx

Першою на зміни у поведінці мого чоловіка. вказала мені сестра. Знаєте, я також дивувалась тому що він так риболовлю полюбив і що став особливо удачливим у тому ділі, адже ніколи не приходив із порожніми руками.

Першою на зміни у поведінці мого чоловіка. вказала мені сестра. Знаєте, я також дивувалась тому що він так риболовлю полюбив і що став особливо удачливим у тому ділі, адже ніколи не приходив із порожніми руками.

— Ти на рибу поглянь. – каже сестра, – У нас тато був рибалкою, то згадай що приносив. Там точно не було лиш одних карасів однакового розміру, або дзеркальних коропчиків, як на підбір. А де дірка від гачка, Ніно?

Нашому шлюбу уже 25 років. Виростили і пустили у світ двох синів, жили собі як усі. Степан у мене спокійна людина. “Буде, Ніночко, як ти скажеш”.

Основним місцем перебування мого чоловіка була кухня і балкон, де у нього росла розсада різномаїта. Там він собі виводив нові сорти якісь, на гарбуз кавуна прищипував, на перець три сорти прививав різні, аби кущ був, мов з картинки. навесні все те висаджував у нас на дачі і там собі цілісіньке літо квохтав над своїми скарбами, аби роздати урожай усім сусідам у під’їзді.

А тут, раптом, став бігати на риболовлю з ночівлею. Придбав палатку і на два дні, а то й на три їхав рибу ловити десь. Приїжджає щасливий і задоволений, обіймає. на руках носить:

— Точно, має любаську, це я тобі як експерт у цьому ділі кажу, – заявила сестра безкомпромісно.

Ліда у мене зі сталевою волею і залізним кулаком. Має чоловіка і трьох синів. Голос командний, поставлений роками виховання цієї гвардії. Відколи вони у нас оце живуть, то її й на першому поверсі чують:

— Як ліда будить своїх у школу, – каже мені сусідка з першого поверху, – то й мої без будильника встають. – Зуби чистять і їдять також за її командою. А коли ввечері вкладає спати своїх синів, то і я з чоловіком світло вимикаю, мало, що.

Ліда у нас другий рік мешкає. Як виїхали “тимчасово” зі свого містечка. так і застрягли. Сидять на валізах, чекають, коли можна буде повернутись. Думали щось орендувати, але ціни ж такі, що й забули ту ідею. та й не кожен хоче брати квартирантів із трьома дітьми. Тож поки у нас.

Я до приходу Степана із роботи вже так себе накрутила, що говорити толком не могла. Сидить він на кухні насуплений, а я белькочу: “Риба з магазину, ти зрадив мене? Ти мене залишиш, хто вона?”.

Слухав мене Степан слухав, а потім узяв за руку і вивів із квартири. Спустились ми до нього в авто, сіли, бачу їдемо у гараж. Відчиняє. а я очам своїм не повірила – там ніби як хата. Все є. І ляжко і мийник і щось типу душу, але із тазиком нагорі. Навіть килим на підлозі і розсада під спеціальною лампою.

— Сідай, – каже мені строго так, – сідай і слухай.

Я вже й не втямлю що то. хвилею накрило і полегшення і образа і нерозуміння. Дослухаюсь. а нічого ж не чути.

— Та тут тихо, аж лячно. Що я маю почути.

— Ото воно і є, що тихо, – аж підскочив Степан, – Я ж тут сиджу і тишу слухаю. Нема галасливих племінників, не волає Ліда твоя, не доводить щось її чоловік. Та що там, навіть телевізора ніхто не перекрикує. Тиша і спокій.

Додому я прийшла у змішаних почуттях. Знаю я Степана, треба уже дуже його дістати, аби він пішов на таке. То не відмовка, ніякої іншої там немає – він із дому тікає просто.

А як тепер бути нам усім? Сестра у такій скруті. на двері не вкажеш. Але й жити разом не виходить, принаймні не у Степана мого.

Як же вийти із цієї ситуації?

01,12,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page