fbpx
Історії з життя
— Перший курс ще зовсім діти, і вже батьками ставати? Ніколи цього не дозволю.- манірно протягнула матір Антона.- Якщо вам уже так не терпиться, можу виплатити досить солідну суму, але все буде офіційно.Ні про які аліменти,або батьківство мова після цього не йтиме. Хоча, можем і аліменти вам раз на місяць платити. Обирайте

— Перший курс ще зовсім діти, і вже батьками ставати? Ніколи цього не дозволю.- манірно протягнула матір Антона.- Якщо вам уже так не терпиться, можу виплатити досить солідну суму, але все буде офіційно.Ні про які аліменти,або батьківство мова після цього не йтиме. Хоча, можем і аліменти вам раз на місяць платити. Обирайте.

Хоч і в своїй хаті, але від сорому не знала куди й подітись Зоя. Ну чому донька обрала собі в кавалери того випещеного маминого синочка Антона. Тепер сиди тут і вислуховуй її. Не даремно донька просила її не запрошувати. Надто дамочка вже високого польоту, не рівня їм.

— А син ваш, що робитиме, – запитала Зоя, – Невже свою дитинку, свою частиночку ніколи не захоче навіть побачити.

— Син їде навчатись до Іспанії. Він вважає, що дана ситуація досить неприємна, і він не хоче мати абсолютно нічого спільного з вашою донькою. У мене все, про своє рішення повідомите телефоном. Маю важливі справи.

Ледь за гостею зачинились двері Зоя пішла вимити руки, ніби мала справу з чимось слизьким і неприємним.

— Нічого, моя хороша, ми і вдвох впораємось. Дивись, яка ти в мене виросла розумна і красуня. Так я одна була, а зараз нас двоє. – колихала свою Наточку,як маленьку, – Це й добре, що не будуть до нас відношення ніякого мати, а то лізтимуть з порадами, а так ми вдвох, з Божою поміччю дитя піднімемо.

Донька вже й не плакала. Картала себе лиш,що тоді так просто повірила Антону. А як гарно говорив. Обіцяв ввесь світ до ніг покласти. На руках носив. А лиш про дитину почув,одразу зблід, щось промимрив і пішов.А сьогодні ось – посла від себе прислав. Мабуть, самому йти лячно було.

Але наступного ранку,десь о шостій у двері подзвонили. На порозі стояв галантний,гарно одягнений чоловік з валізою.

— Пробачте,щойно з Праги. Син учора усе розповів. Він дуже хороший у мене, але під вплив іде легко. Не знаю чого вам там моя колишня дружина наговорила, але я збираюсь бути повноправним дідусем. Навіть якщо Антон не одумається, дозвольте бути частинкою життя мого онука. Допомагатиму і забезпечуватиму. Наталочко, якщо є бажання можеш іти на мою фірму за фахом працювати, няню я буду оплачувати.

З тієї розмови минуло п’ять років. Наталочка з донькою проживають у великому заміському домі Антонового батька. Дівчинку той називає донечкою, а Наталка для нього кохана дружина. На людські пересуди навчились уваги не звертати, навіть з Наталеною матір’ю, яка була категорично проти тих відносин змогли помиритись.

Вони щасливі і закохані.і байдуже при яких обставинах доля поєднала дві половинки одного цілого.

Текст підготували – intermarium.news

Передрук заборонено

Головне фото – firestock