Малюк жив у дворі приватного будинку. Службу ніс справно та чесно. При появі кішки або горобців, гавкав так, що всім оточуючим було одразу зрозуміло — чужий не пройде. Люди Малюка абсолютно не дратували. Свій чужий. Яка різниця? Малюк любив і довіряв усім.
У тихі вечори, коли господиня виходила на подвір’я і сідала на лавку, Малюк втикався головою їй у коліна, віддано дивився в очі і важко зітхав.
— Малюче, Малюче, — хитала головою господиня, — Ти дармоїд. Користі від тебе ніякої. Один галас і все.
— Мамо, навіщо тобі цей пес? – дивувався син господині. — Він такий недолугий.
— Є собаки розумні, є недолугі, а наш із золотим серцем. Він дуже добрий, – відмахувалася господиня.
Минав час, місто розширювалося. От і до будинку, де мешкав Малюк, підібралося велике будівництво. Для пса настали дуже веселі часи. Він щодуху носився поміж автомобілями та котлованом. Перезнайомився з усіма робітниками на будівництві. Розкопував пісок і клянчив їжу.
— Малюче, Малюче, — хвилювалася господиня, — Ти диви на нього, знову вискочив. Шуруй додому.
Якось, у дощовий день, коли на будівництві не велися роботи, Малюк вискочив надвір. Обійшовши всі свої улюблені місця, він підбіг до котловану, послизнувся впав на бік і сповз у холодну та брудну воду. Пес дуже злякався і спробував вибратися з пастки. Він щоразу дерся по схилу, скиглив. Малюк здригнувся і знесилів.
— Агов, хлопче, живий? — пролунав голос зверху. — Як ти туди потрапив? Почекай, спробую тебе витягти.
Малюк заскавчав ще більше. Він звивався і борсався.
Чоловік дуже обережно спустився до собаки, взяв його на руки та підштовхнув. Малюк витріщив очі, відштовхнувся від чоловіка і вискочив на тверду землю. Від поштовху чоловік послизнувся, не втримав рівноваги і плюхнувся у воду.
Малюк був щасливий. Він трохи побігав, спробував витерти бруд об траву і ліг під навіс.
— Агов, хлопче, ти де? — долинуло до Малюка.
Пес підвівся і обережно підійшов до краю ями. Зазирнув у неї.
— Тузику, чи як тебе там, я здається, пошкодив ногу, — звернувся до нього чоловік, — Мені не вибратися. Може, трохи погавкаєш?
Малюк ліг на край.
— Песику, миленький, — благав рятівник, — Може покличеш когось? Погавкай. Ніч скоро. Ну не лежи, рятуй, — розчаровано зітхнув чоловік, — От телепень. Оце я попав.
Малюк схопився, знайшов невеликий ціпок, підтяг його до краю і зіштовхнув його в котлован.
— Дякую, звичайно, — зітхнув чоловік, — Але навіщо мені ця палиця? Ти людей поклич. Ну, спробуй.
Малюк трохи постояв, потім різко схопився і помчав додому.
— Господи, ти звідки такий брудний приперся? – вигукнув у дворі син господині. — Сиди вдома, не вештайся. – хлопець зачинив хвіртку.
Малюк загарчав. Він став дибки і з гучним гавкотом кинувся на хлопця.
— Ти що здурів? Фу! Дармоїд.
Малюк ухилився, схопився зубами на штани і потягнув хлопця до хвіртки.
— Ти чого розійшовся? — розсердився господар.
— Стривай, — зупинила його мати, — Щось тут не так. Він нас кудись кличе. Ходімо подивимося.
Люди вийшли з двору. Малюк відбігав від них, зупинявся, трохи гавкав і продовжував свій шлях.
— Люди, допоможіть. Я тут. — долинули до них вигуки.
Коли чоловіка витягли, Малюк, від радості, кинувся до рятівника, повалив його на землю і почав тицяти мордочку йому в обличчя і облизувати.
— Спасибі тобі, друже, — засміявся чоловік, — Не кинув. Ну все, все досить. Мені лоскотно.
Того дня Малюк став героєм. Його відмили, причесали та смачно нагодували.
Життя тривало. Малюк, як завжди, носився подвір’ям за горобцями та сусідськими кішками. Вискакував із хвіртки на вулицю. Тинявся по будівництву. Чіплявся до перехожих і лащився до хлопця. Він був звичайним псом. Тільки, як і кожен собака, з дуже добрим, вірним та відданим серцем.
Фото ілюстративне.
