Петро, попиваючи каву в авто, довгенько розглядав молодичку, яка сиділа на автобусній зупинці, роздумував: «Та це ж Марійка, чув, що недавно овдовіла. Років на п’ятнадцять молодшенька, але це навіть добре. Буде кому доглядати за мною на старість. Бо останнім часом серце дає збої, через високий тиcк не можу спати, а ногу так на переміну погоди крутить, що, хоч вовком вий. А коли буде поряд молода жінка, може, й хвоpоби не так дошкулятимуть».
Вийшов надвір, обсмикнув сорочку, пригладив залишки волосся, подумки бадьорився: «Жінки люблять вухами, побільше компліментів та обіцянок і чарівна пані буде моєю».
Жіночка була стомлена. Кілька сумок стояли на лавці, їх уже несила було далі тягнути. Охоче згодилася, щоб незнaйомець її підвіз. Оглядала машину, не перечила, коли водій увімкнув музику, не відмовилася від морозива.
– Які плани на вечір? – запитав її Петро, коли довіз додому.
Марійка не чекала від малознайомого чоловіка такого делікатного запитання, хотіла було щось відповісти, але не знаходила потрібних слів. Петро зрозумів, що потрібно діяти рішучіше, поки пані не оговталася:
– Пенсія у мене чималенька, автівку нещодавно купив, однокімнатна квартира, може, й тіснувата для двох, але в мене ще є дача на каналі. Ми можемо там і оселитися! Уявляєш, яка краса вранці біля водички? Сонечко ледь починає підніматися, а уже цвірінькають пташечки, гудуть бджілки, повітря чисте, тиша та спокій.
Марія, зручніше умощуючись на сидінні автівки, зітхнула:
– А різниця у віці? Рідня плескатиме язиками таке, що й на вуха не налізе!
– Золотце, аби нам було добре!
Зітхнула ще раз, вагалася, зважуючи всі «за» й «проти». Домовились зустрітися увечері. Петро повіз її на свою дачу.
Побачивши двоповерхову будівлю, Марія аж підскочила від радості, оббігла всю територію.
– Нічого собі будиночок! Ось тут розіб’ємо клумбу, а тут можна зробити альтанку, – будувала плани на майбутнє.
Чолов’яга, тримаючись за серце, ледве плівся за молодицею:
– Постав стільчика на ганку, я присяду. Подай склянку із водою, а у моїй кишені відшукай аркуш паперу, там схема прийому лiків.
Марійка мовчки дала своєму кавалерові спочатку синю пігулку, через годину – червону, а через півгодини пішла запарювати відвар трав. Подаючи напій, вигукнула до «коханого»:
– Як красиво заходить сонце!
– Дитинко, краще допоможи зняти вставні пpотези, бо так натерли ясна, що і язика не поверну, а потім нагрій водички, попарю ноги, мабуть, завтра буде дощ. Так крутять, так крутять.
Наступного дня Петро був набагато бадьорішим, весь час жартував, розповідав смішні історії, запропонував почитати уголос улюблену книжку, але Марія відмовилася. Жінка із сумом спостерігала за сусідами, які розпалювали вогнище, махали їм, щоб приєднувалися до компанії. Петро перехопив її погляд:
– Такі забави не для нас… Ночі вологі, моя спина не витримає прохолоди. Краще увімкнемо телевізор, ні, не треба, бо знову у голові гудітиме, немов у вулику. Я притулюся до тебе й отут на лавці подрімаю, а десь через годинку не забудь дати мені лiки…
Ідилію зруйнував візит дами на іномарці. Вона зайшла на подвір’я, побачила парочку і від хвіртки голосно запитала:
– Петре Андрійовичу, що ця жінка тут робить? Ми ж домовилися – ніяких сторонніх людей. Ви тут – сторож. І я просила – не брати без потреби автомобіль. Чого це він стоїть біля двору?
Марійка не стала слухати, що скаже її кавалер. Мовчки пішла з двору.
За матеріалами – «Вісник Переяславщини», автор – Людмила Левченко.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
