fbpx

Після чергового чоловікового “концерту” я все-таки зважилася. Взяла дітей і пішла. Кілька днів жила у батьків, потім зняла квартиру. Одного разу чоловік, поки я була на роботі, прийшов в садок і забрав дітей. Я поїхала до нього, а він просто не відкрив мені двері, хоча точно був удома

Моя проблема дуже серйозна. Я вирішила піти від чоловіка, але він забрав дітей. Просто, аби допекти мені, а не тому що їх любить. Вирішив таким чином мені показати, хто головніший.

Починалося у нас все добре. Познайомив нас спільний друг. Швидко пройшли солодко-букетний період і вирішили не затягувати з весіллям. Через рік знайомства одружилися. Тоді я вже була при надії. Його і мої батьки допомогли з житлом – купили скромну однокімнатну квартиру, але ж свою.

Відразу ж після появи сина почалися перші непорозуміння. Чоловік не міг терпіти дитячого плачу. Його дратували розкидані іграшки, розвішані пелюшки. А ще він ревнував через те, що я постійно займаюся сином. А як інакше, коли маленька дитина і я одна? Йому потрібно багато уваги. Але тоді я навіть знаходила милими його ревнощі.

Через рік я знову відчула, що при надії. З’явилася донька. Після цього відносини з чоловіком погіршилися. Тулитися в однокімнатній квартирі було некомфортно. Чоловік часто підіймав голос. Ми перестали розуміти один одного. Він дорікав мене в усьому. У тому, що мої батьки не змогли забезпечити нам нормальне житло. У тому, що після вагітності я маю зайві кіло. У тому, що я погано виховую дітей і вони постійно шумлять.

Я бачила, що сім’я поступово руйнується. Тому вирішила, що віддам дітей в садок і влаштуюся на роботу. До цього я сиділа вдома. Але чоловік почав заливати за комір. Підвищував голос не тільки до мене, а й на дітей. Я вирішила, що якщо буду заробляти самостійно, зможу його залишити і жити з дітьми на орендованій квартирі.

Після чергового чоловікового “концерту” я все-таки зважилася. Взяла дітей і пішла. Кілька днів жила у батьків, потім зняла квартиру. Одного разу чоловік, поки я була на роботі, прийшов в садок і забрав дітей. Я поїхала до нього, а він просто не відкрив мені двері, хоча точно був удома.

Зараз він поставив мене перед вибором: або я звільняюся і повертаюся додому, або він подає на розлучення і діти залишаються у нього. А мені залишиться тільки виплачувати аліменти. Я непокоюсь, що так воно і буде, тому що він говорить, що має зв’язки і суд може все вирішити на його користь.

Але ж дітей дітей він не любить. Саме через те, як він до нас відносився я і пішла. У глибині душі я розумію, що якщо я не відреагую на його маніпуляцію, йому просто набридне з ними возитися і вони повернуться до мене. Але де взяти сил, щоб дочекатися цього моменту, я просто не знаю.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

You cannot copy content of this page