Тетяна стояла на зупинці, раз по раз поглядаючи на годинник:
– І де ж ця бісова маршрутка?! Якщо й сьогодні запізнюся, то шеф навіть пояснень слухати не буде, точно звільнить.
Поряд зупинився подертий «Москвич». Молодик, висунувшись у вікно, крикнув:
– Сідай, підвезу!
Жінка із побоюваннями оглядала заляпане скло, дверці, пофарбовані в різний колір, помітила відсутність передньої фари… Відчинивши двері, заглянула у салон, пожартувала:
– Це корито не розпадеться, як я сяду?
Водій огризнувся:
– Швидше залазь! Тут зупинка заборонена!
Тетяна вскочила в машину, а молодик зауважив:
– Ламаєшся, роздумуєш, ніби тебе на роботу на «Мерседесі» возять!
Увімкнув музику, запропонував цукерку, намагаючись погладити жінку по руці:
– До котрої години на службі? Я б міг з роботи забрати, а там, може, щось би й придумали.
Тетяна хотіла було відказати, що таким чином не знaйoмиться, збрехати, що сьогодні увечері йде в гості, що одружена й має двох дітей, але чоловік так щиро дивився у вічі, а до того ж був ще й вродливим, подумала: «Знaйoмство із красенем не завадить, буде можливість помститися колишньому».
Так замріялася, що мало не пропустила зупинку біля своєї служби. Забігла на робоче місце вчасно, удавала, що зайнята справами, але весь час думала про незнайoмця: «Навіть не запитала, як його звуть, та й своє ім’я не назвала. Може, він мене й не чекатиме?», – сумнівалась.
Молодик не збрехав, догнав Тетяну по дорозі:
– Їдемо на каву до мене? Чи до тебе?
Після кави поїхали на пляж. Тетяна не соpомилась подертого «Москвича», бо поряд був молодий та красивий, мов античний Бог, Только. Гордо й зверхньо поглядала на жінок та дівчат, які відпочивали біля води із товстoпyзими та стаpими чоловіками, потішалася: «Ваші кавалери мають круті тачки, але не мають таких м’язів, такої вроди, як мій Толя! Дивіться й заздріть».
Кілька днів тривало шалене захоплення. Так хотілося розповісти комусь із подруг про свого нового кoхaнця, але не поспішала. «Усю голову мені забили, що час прийшов виходити заміж. А Райка натякає, що у мене криза середнього віку, буваю роздратованою, непередбачуваною. От здивується, як побачить мого кавалера», – раділа подумки.
Толян інколи зникав на півдня, мотивуючи свою відсутність терміновою роботою, вчора прийшов із подряпаним обличчям, обурювався:
– Купують права за сало, самі витрати: то фара, то дверцята, то дзеркало… А сьогодні мало в аваpiю не потрапив, вчасно руля вивернув.
Вранці тицьнув срібний ланцюжок із сердечком:
– Ось подарунок тобі, носи.
Колежанки жваво обговорювали перспективи літньої відпустки. Тетяна мовчала й роздумувала про своє: «Що б його сьогодні приготувати на вечерю? Чи прийде Толян чи ні? Якщо прийде, то потрібно щось смачненьке, а якщо ні, то обійдуся й супом із мівіни».
Чого це дівчата регочуть?
– Ольго, що ти там розповідала? Повтори!, – нарешті отямилась Тетяна.
– Вчора зупиняється біля мене задрипаний «Москвич», а водій такий собі нічогенький. Підвіз, а потім клеївся до мене, намагався обійняти. Як тікала, то ланцюжок срібний десь загубила…
Марина й собі пирснула:
– Машина червона, а одні дверцята сині? Дівчата, не повірите, але саме цей парубійко кілька місяців тому теж хотів мене підвезти, мовляв, кава, те, се…
Прибиральниця Раїса, із свого кутка обурено:
– А мені навіть кави не запропонував! Відразу у ліс повернув… Я йому за це передню фару розбила!
Тетяна, схлипуючи вибігла із офіса, дівчата здивовано дивилися їй вслід:
– Яка це її муха укусила?
Раїса сумно констатувала:
– Криза середнього віку…
За матеріалами – «Вісник Переяславщини», автор – Людмила Левченко.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
