fbpx
Історії з життя
Після кожної такої позички щось недобре коїлося у їхній оселі то сварка зчинялася, то смуток поселявся. Надя дійсно стала подумувати, що сусідка знається з лихим

Кажуть, краще мати одного надійного сусіда, ніж сто далеких родичів. Але із сусідами Надії та Іванові не пощастило. У гості до них Кулина ходила хіба що раз в місяць. І свого Петра нікуди не пускала. Він взагалі був якимсь мовчазним. Кине “добрий день” Іванові через тин, та й іде до своїх сараїв худобу порати. Зате Кулина, тільки-но зайде якесь свято і сонце почне ховатися за обрій, зразу ж тут як тут – з’явиться на порозі Надіної хати, як мара…

Надія та Іван переїхали в це маленьке село з іншої області. Довго вагалися: чи варто міняти місце проживання? Але зважилися, бо тут жили їхні родичі, тут родючі землі (покійна бабуся чоловіка віддала їм свій пай), та й з транспортом краще: в село прокладена залізнична колія і автобус заїжджає. Отож, склавши свої пожитки, найнявши дві автівки, подружжя разом із сином-школярем переїхало в інше село. Ще не встигли розпакувати речі, як на порозі з’явилася сусідка.

За матеріалами – Вісник.К.

– То будьте здорові, сусідоньки… Добре, що переїхали, не пошкодуєте. У нас і ліс, і річка, й озеро. Люди привітні. Землі он скільки облогує, захочете працювати – будете щось мати, – казала, немов співала. – Вигони для худоби великі, можна і кілька корів, як поведеться, тримати. Та що ж це я вам… Ви ж ще й не обжилися… А позичте-но мені солі… До магазину далеко, а суп на вечерю вже докипає не солений…

Надія зразу ж кинулася перебирати сумку з борошном-крупами. Десь на дні знайшла сіль, всипала трохи в мішечок і дала сусідці. Та крутнулася, як підліток, і вибігла з хати. Іван тільки захитав головою:

– Ну, й наївна ти, бабо. Хто ж з хати позичає щось надвечір? Недобрі в неї очі… Ще ми матимемо з нею біди…

– Тю на тебе. Вона ж з добром прийшла…– знизала плечима Надя.

Гармашики (так стали прозивати новоселів) швидко обжилися. Перевезли худобу. Та не пройшло й місяця, як в коня щось сталося з очима. Іван їздив до ветлікарів, ходив до травників, а на око в тварини щось напливало. Довелося коня здати на м’ясо, а за виручені гроші купити нового.

– Щось недобре ми починаємо, – журливо казав Іван Надії.

– Хіба ми одні такі, що маємо проблеми? Півсвіту плаче, а півсвіту скаче, кажуть в народі, – відповідала вона.

– Не переживай, минеться.

А Кулина, як тільки станеться щось в хаті приїжджих, зразу ж прибігала і все заспокоювала сусідів:

– Та не переживайте. Подумаєш, кінь захворів – у кого не буває…

Якось родичка Надії, богомільна тітка Марина, сказала їй:

– Ти не дуже вираджуйся з тою Кулиною. Її в селі не люблять, очі в неї недобрі, заздрісна вона, та й у церкві якось дивно поводиться. Люди бачили, що вона у Пасхальну і Різдвяну ніч батюшку за одяг руками хапала, коли він храм обходив з кадилом. Не дружи з нею…

Дружби Надія з Кулиною не водила, але розмовляла з нею про те-се… Надя вважала, що негоже ворогами бути, тим більше, косо дивитися на сусідів. Вона навіть допомагала набагато старшим за них Кулині та Петрові поратися по господарству. Наприклад, збирали сусіди врожай картоплі, Надька сама напросилася в помічниці. На вечір Кулина запросила її до столу. Випили по чарочці. Небагато, але Надія цілу ніч не могла спати, так її щось трясло-підкидало.

Вона б не вірила застереженням чоловіка і тітки Марини. Якби сама якось не побачила, як… Кулина говорила сама з собою. Ще й комусь грозила пальцем, мовляв, ти у мене побачиш… Тоді мурашки по шкірі у Надії пішли, та вона й на цей раз виправдала сусідку: старість.

…Великий піст перед Пасхою пройшов у клопотах: хату білили, картоплю садили, кабанця закололи, ковбаси і печена шинка пахли на весь дім. А коли Надія повиймала з печі пасочки, двері відчинила… Кулина: – Так постила, що й хліба не купила в магазині. Позич, дорогенька, хоч окрайчик. Старий так зголоднів, так зголоднів…

Хоч Надія й надула губи, але відмовити старшій жінці не змогла: а може, й справді хліба не мають сусіди? А вже надвечір її сина забрала “швидка”. Тепер вже заплакану дружину втішав Іван: одужає дитина. Паску зранку Гармашики їли у палаті сина.

А баба Кулина зачастила до сусідів. Перед Трійцею знову хліб прийшла позичати. Після цього Іван ні за що так причепився до Наді за вечерею, мовляв, суп недосолений-недоперчений, що ледь не почубилися. А потім перед святом Петра і Павла сусідка постукала у двері. І знову в неї не було хліба, а на додачу ще й сірників. Добродушні сусіди не відмовили… Так тривало рік. І після кожної такої позички щось недобре коїлося у їхній оселі. То мали проблеми з худобою, то сварка зчинялася, то смуток поселявся. Надя дійсно стала подумувати, що Кулина знається… з лихим. Чи, може, у неї така душа недобра і заздрісна? Але тітка Марина наказала Наді нічого сусідці не позичати! А ще краще перед кожним святом запалювати в хаті свічечку з церкви, молитися і обсівати дім свяченим маком.

– Молитися треба. Щиро! А то за тими турботами не маєте коли вгору глянути і лоба перехрестити…

Гармашики почали ходити до церкви, їздити в монастир у сусідню область. Кулина тільки якось дивно поглядала на них, коли зустрічала в церкві. Надя відчувала, що перед Різдвом вона знову прийде в їхню хату. Але перед тим, як поставити на стіл кутю та узвар, запалила свічку, обійшла з нею навколо подвір’я, а перед порогом посипала свяченим маком. Сусідка в хату таки прийшла. Якась знервована. Запитала чи піде вона в церкву вночі, й пішла додому. А перед Водохрещем Кулина зустріла Надю біля криниці і спитала чи є в неї олія.

– Ну, то прийдіть – візьмете…

І знову Надія стала на молитву. Знову по хаті пройшлася зі свічечкою. Кулини не було. Під вечір, коли та поралася біля худоби, Надя спитала сусідку:

– То вам олія треба?

Кулина хриплим голосом відповіла:

– Не треба вже. Щось я себе недобре почуваю…

Після цього вона вже до сусідів не ходила. Не видно її було і в церкві. Потім хтось сказав, що занедужала. Порадившись, Гармашики таки вирішили відвідати Кулину – все ж сусіди, та й зла їй ніколи не бажали. Надя напекла пирогів, взяла молока і пішла з Іваном до Петра та Кулини. У хаті було задушливо. Розпатлана Кулина крутилася в ліжку, немов її щось смикало за боки. Помітивши на порозі Надю, сказала:

– Добре, що прийшли. Ніхто не хоче мене відвідувати… Бояться… А ти не бійся… Ми ж сусіди… Мабуть, не довго мені залишилося ряст топтати. Руку мені дай, Надько.

Але Іван стримав схвильовану Надію, що вже ступила до ліжка:

– Ми вже йдемо додому, Кулино. Поїжте, і бувайте здорові, – мовив і потягнув жінку з хати. А в сінях спересердя кинув: – Ти ще б розцілувала її…

На ранок у хату Гармашиків влетіла захекана тітка Марина.

– А ви й не бачите, що у ваших сусідів робиться… Кулини не стало. А що на її хаті…

Всі вибігли з оселі. На подвір’ї на колоді сидів переляканий Петро. Біля хати ніби смерч пронісся: валялося покручене гілля дерев. А хата Кулини стояла… без комина.

– Мабуть, своє зло нікому не передала, ото й іде її душа на той світ тяжко. Без каяття, без молитви, заздрісно…– шептала тітка Марина до Надії. – Ой, Господи, прости її грішну… – і кинула в яму грудку холодної землі впереміш зі снігом…

Автор – Маргарита МАЛИНОВСЬКА.

Фото – pixabay.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook