fbpx
Історії з життя
Після минулорічного Великодня я з великою обережністю приймаю запрошення на гостину. Чесно! Такого я й не чула ніде. Але тепер чітко усвідомила: є друзі з якими хоч у гори, хоч у море, а є знайомі від яких потрібно триматись подалі і не впускати їх у своє життя

Після минулорічного Великодня я з великою обережністю приймаю запрошення на гостину. Чесно! Такого я й не чула ніде. Але тепер чітко усвідомила: є друзі з якими хоч у гори, хоч у море, а є знайомі від яких потрібно триматись подалі і не впускати їх у своє життя.

На новому робочому місці я познайомилась з вельми приємною панянкою. Олена була комерційним директором, а я головним бухгалтером. Часто по роботі ми перетинались і почали гарно спілкуватись. Згодом ми почали товаришувати і коли Оленка запросила мене на Великдень до них – я з радістю погодилась.

Застілля було в розпалі, коли я ненароком перекинула келих червоного мускатного на скатертину. Ну, різне буває, я не навмисне – вислизнув. Реакція господині мене вельми здивувала. Вона почала бігати довкола мене, махати руками, ледь не плакала. Я звісно розгубилась. Не очікувала я такого. За столом різне буває і посуд на підлогу летить і келихи, їжа падає і ігристе розливається – всі ми люди. Чи не так?

Але Олена ледь не плакала. Сидить і реально голосить, ніби я когось на той світ спровадила.

— Та заспокойся, – кажу, – Я тобі хімчистку оплачу. Не роби з мухи слона.

Але Олена почала щось казати про те, що в Україні такі речі і не чистять. Що скатерка придбана на аукціоні за кордоном і зроблена з якогось супер волокна вручну десь чи не в Перу. Як на мене звичайнісінька біла ганчірка оздоблена маленькими квіточками. Все! Ніякої краси і смаку.

Чоловік мені на вухо шепоче, що пора б уже й честь знати. Та я й сама уже тій гостині не рада. Зробили вигляд, що терміновий дзвінок отримали і поспіхом поїхали додому.

Думаєте кінець? Дзуськи!

Через два тижні отримую рахунок на суму вісімсот гривень за хімчистку і шістдесят три за бензин. Оленка зі мною на роботі демонстативно не розмовляє і ходить з таким ображеним виглядом, ніби я у неї квартиру на друзки рознесла. Уявляєте.

Я все оте оплачувати не хотіла, але чоловік пішов і переказав усе до копійки. За його словами, якщо вже вступив у щось бридке, потрібно змити з себе, аби й згадки не було.

А я і досі не можу зрозуміти хто з нас не з цієї планети. Це узагалі, як? Чи може я чогось не знаю?

Руслана П.

Головна картинка – pexels.

Передрук заборонено.

You cannot copy content of this page