fbpx
Історії з життя
Після невдалого шлюбу я засумувала. Головною причиною розлучення стала відсутність дітей. І тоді я згадала! Я ж уже ніби, як маю дитину. Син. Здається мама його Микитою назвала, ну чи якось так. Зайшла у магазин іграшок, купила якусь там пожежну машину і поїхала знайомитись зі своєю дитиною, звісно, без попередження

Дванадцять років тому я зробила найбільшу помилку в своєму житті. Я покинула свого сина. Точніше не покинула, а віддала його на виховання своїй мамі. Тепер я хочу налагодити з ним відносини, але він не йде на контакт зі мною. Я не знаю, як мені бути.

Я, звичайно, сама винна. Але я була дуже молодою і не надто й розумною. Я дізналася, що при надії, коли закінчувала одинадцятий клас. Мій хлопець наполягав на тому, аби не було дитини, і я планувала це зробити. Тоді я прийшла до мами і все розповіла їй. Я попросила записати мене і сходити зі мною, тому що самій було лячно. Але мама заборонила мені навіть думати про таке, а запропонувала віддати дитину їй на виховання. Вона сподівалася, що коли я візьму малюка на руки, то передумаю і стану для нього справжньою мамою. Але у мене були свої плани на життя. Я вступила до театрального інституту. Тому виписавшись я передала дитину мамі і поїхала в гуртожиток.

Для мене життя текло яскравою повноводною річкою і, якщо чесно, я навіть не згадувала про сина. Мама часто надсилала мені його фотографії. Вона назвала його Микитою. Ну, назвала так і назвала, мені було все одно.

Я закінчила інститут, але влаштуватися в театр мені не вдалося. Пішла працювати секретарем. Я зустріла хлопця і вийшла заміж. Коли я дозріла для дітей, ми з чоловіком робили спроби. Але у мене нічого не вийшло. Минуло багато років, а я так і не не змогла подарувати йому нащадків. Чоловік покинув мене і пішов до здорової жінки, яка майже одразу зробила його татусем.

Я продовжувала працювати і коли стало особливо самотньо згадала, що у мене ж є дитина – син Микита. Хвиля сорому і смутку накрила мене. Ось тоді-то я і вирішила зустрітися з ним. Я жила в іншому місті і без запрошення приїхала до мами додому. Микита був у школі. Моя мама була здивована моєму приїзду. Я привезла велику пожежну машину синові. Коли мій хлопчик прийшов додому, я не знала, що казати. Я просто сказала, що я його мама і подарувала йому машину. Але він відповів, що у нього немає мами і такі машинки його давно не цікавлять. Сказав, що якби я була і справді мамою – знала б. А потім просто пішов до себе в кімнату і навіть обідати відмовився.

Тільки потім я зрозуміла, яку помилку зробила. Я благала маму допомогти мені налагодити відносини з сином. Але вона лише похитала головою і сказала, що нічого у мене не вийде. Був час, коли мій хлопчик хотів спілкуватися зі мною, а зараз він уже досить дорослий, аби зрозуміти і оцінити мої вчинки.

Я поїхала додому. Всю дорогу додому я проплакала дивлячись у вікно маршрутки. Ну як я могла проміняти сина на. На що? У мене немає нічого. Робота посередня, розлучена. У мене нічого немає в цьому житті. Тільки син, якого я покинула.

Зараз моєму хлопчикові дванадцять років, він уже дорослий. Чи зможе він пробачити мене і прийняти як свою маму, чи не варто витрачати час, а зосередитись на налагоджені особистого життя?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

!-- Composite Start -->

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page