Він має бути присутнім на всіх наступних днях народження сина.
– Звичайно, я любою Тарасика, це навіть не обговорюється, – тоді сказав він.
Він пообіцяв і я пообіцяла собі, що не буду тримати на нього зла, хоч і було за що.
Не знаю для кого розлучення – це легко, напевно, для того, хто ніколи й не любив в цьому шлюбі. Хто не турбувався про іншу людину, не переймався його здоров’ям, зовнішнім виглядом, самопочуттям. Кому було байдуже, хто поруч, головне аби не бути самому.
Виявилося, що я була тією людиною, з якою просто проводили час до того моменту, коли зустрінуть якусь гідну людину, яка варта твого серця.
Хіба таке приємно знати? Це комусь приносить радість?
Максим ставився до мене добре і його емоцій холодність сприймала за рису характеру, не всі ж бувають романтиками та осипають кохану квітами.
Головне, що поруч, що турботливий батько та людина без шкідливих звичок.
Я вважала себе цілком щасливою – вичитувала нові рецепти та готувала, підбирала синові садок, водила його на гуртки, прибирала в домі, вважала, що непогано й за собою доглядаю – вчасно фарбувала волосся та завжди нафарбована.
І ось Максим сказав, що планує поїхати за кордон, щоб там працювати, він вже має запрошення і він прийняв рішення.
– Я поїду, все для вас облаштую і ви вже приїдете до мене на все готове.
Не скажу, що я сильно зраділа, але раз така справа, то треба їхати.
Пройшло пів року, але Максим нас ще не викликає, а у мене ж все підвішене в повітрі – чи давати в садок, що з роботою, коли здавати квартиру…
Він пояснював різне, але в результаті виявилося, що він там закохався в колегу і все.
По нашій родині.
В мені така буря емоцій піднялася, але я попросила одне – приїжджати до сина, щоб він знав, що у нього й далі є люблячий тато.
Для себе я сказала, що, коли він приїде, то значить не все втрачено і у мене є ще шанс.
Думала, що й у нас були почуття і вони здиміли, то й в цьому випадку так буде.
Він приїхав і я вся така красива та спокійна, щоб його не налякати, ні слова про його паскудний вчинок.
Дивлюся, він розслабився і вже щиро радий синові та бавиться з ним. Я себе похвалила за терпіння і вирішила потім винагородити чимось гарним.
Він поїхав і потім кілька тижнів сам писав, як Тарасик почувається і чи не сумує за ним.
Ну, хоч це добре, подумала я і продовжила жити в очікуванні наступного року.
Я собі й думки не дозволила шукати іншого чоловіка, бо була впевнена, що верну свого.
На наступний рік він знову приїхав і вже лишився на тиждень, бо спеціально так підібрав відпустку, а у них там не можна великої відпустки.
Жив він у нас, бо я сказала, що дитина його й так стільки часу не бачить, тому ще оці кочування до мами.
– Я можу пожити в своєї, – сказала я.
– Та ні, я не можу тебе вигнати з дому, – каже він.
«Та дрібниця яка, ти ж мене зі свого життя вигнав», – подумала я, але нічого не сказала.
Але скажу, що я в той час не була вже така старанна та приємна, просто жила своїм життям – що готую Тарасику, те всі їдять, а не щось особливе для Максима. Ніяких суконь, а звичайні джинси зі светром, макіяж лише, коли йду на роботу.
На третій рік я взагалі дивувалася, чому я хотіла вернути цього чоловіка. Він став мені неприємним і я сказала, щоб він жив у мами своєї, а до нас приходив.
І я помітила, що чим більше він мені ставав не потрібним, тим сильніше чоловік хотів вернутися і тим частіше він писав та телефонував.
Зараз я зустріла чоловіка, який мені дуже подобається, але тут Максим заявив, що повертається.
– Я б хотів аби у нас знову все було по-старому, – сказав він, – Я знаю, що сильно завинив, але я зрозумів, що мені нікого не треба, окрім вас.
І от я не знаю чи зберегти родину заради сина, чи вступити в нові стосунки, які теж можуть виявитися нетривалими. Що робити?
Фото Ярослава Романюка.
