Я не олігарх і так їй сказала, що тепер заробляю собі на старість, а вони хай вже собі самі на себе заробляють. Та де там.
Я поїхала на заробітки, коли мені вже не було чого втрачати, бо родини вже й не було, а обслуговувати чоловіка для якого я вже не кохана, то для чого це? Діти стали на бік батька, а я тоді їхала просто світ за очі, не розуміла, чому я їм душу і серце на тарілочці з вишитим рушничком, а вони мені в душу отак…
Всю свою енергію і лють направила на роботу і доволі добре заробила. Дала дітям освіту і купила кожному по квартирі та й про своє житло теж постаралася.
Діти так мене радісно зустрічали, дякували за такі цінні подарунки і чекали все нових і нових. Я ще робила помилку та дарувала по кілька тисяч на хрестини для онуків, а тоді мені й прийшло в голову, що час он як летить, а як зі мною щось станеться, то за які гроші я житиму?
Спочатку від мене відвернувся син, бо я не захотіла оплатити навчання його доньці. а потім і моя донька, бо там не вистачало добрих грошей її синові на машину, а дитинка ж хотіла.
– Живіть по своїх можливостях! Скінчилося те, що я вас грошима обсипала. Тепер я маю думати про себе.
І ось вже п’ять років діти мені не телефонують, а на дні народження хіба онук чи зять кине відкритку на сторінку. Отак я в дітей доробилася, але я себе тішу тим, що маю чисту совість і міцне здоров’я, значить, маю в Бога ласку.
І ось донька телефонує, що хотіла б приїхати.
– Їдь, – сказала я і так мені радісно стало на душі, що нарешті помиримося.
Вся делегація з зятя, доньки і онуки сиділи у мене на кухні і навперебій говорили, що Віка, якій лиш дев’ятнадцять років, виходить заміж, а от грошей на всі її забаганки нема.
– А де молоді будуть жити, – питаю я їх.
– Та вже якусь квартиру орендовану собі знайдуть.
– А на які гроші будуть орендувати?
– Та ми їм будемо зі сватами допомагати.
– То на весілля у вас нема, а на оренду є?
– Мамо, та що ти починаєш? Дитина хоче весілля, яке раз у житті буває!
– Весілля буває не раз у житті, а от розум має до вам прийти хоч раз на все життя. Ви беретеся забеспечувати двох дорослих дітей, витрачаєте купу грошей на непотрібну церемонію і не знати чи вони ще уживуться. Але найгірше, що ви прийшли до мене, до старшої жінки і хочете аби я вам віддала кошти на які маю зустріти старість? Ви хоч трохи думаєте? Я, Інно, думала, що тобі допомагаю в житті і з навчанням і з квартирою, але я бачу, що ти й досі не маєш розуміння звідки беруться гроші. То тобі не чаї в реєстратурі попивати та надіятися на когось, а самій треба крутитися!
Поїхали і образилися, вкотре. Я довго думала чи то моя донька просто не знає ціну грошам. Але тепер я вже думаю, що вона дуже добре все в житті знає і вміє крутитися. Колись вона на мені користалася, далі вийшла заміж і тепер її чоловік забезпечує та дітей, хоч і я докладалася. То тепер зять не має тих прибутків та оборотів, але колись все дуже добре у нього було. Так, що доня моя не пропаде ніколи. А онучка чого в свої роки думає, що вийти заміж – то найвища ціль? То моя донька їй це в голову вклала чи як? Але як вона це вклала, то має на мене подивитися, що так само має для доньки багато зробити, як я для неї. Чи то у них все буде гладко, просто я собі так думаю? Ви як гадаєте?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота