Знаєте, донька моя має такий характер, що нею треба покерувати, це було таке змалку і, коли прийшлося до дівування, то так само я мала втрутитися, бо вона б так в хаті сиділа і до тридцяти.
– Любочко, такий гарний Василько хлопець і гроші має і робота гарна. Чого б тобі за нього заміж не вийти?
– Мамо, але він дуже по дівчатах бігає.
– І що? Такі набігаються і тоді з них найвірніші чоловіки робляться, – радила я доньці.
Ну, не казати ж їй, що вона вже не першої свіжості і лиш би Василь захотів женитися. І не казала я їй, що батько з Василем говорив, казав, що гарантує йому на роботі підвищення. І отак завдяки мені Люба вийшла заміж.
Але думаєте, на цьому мої клопоти скінчилися? Ні, за кожну дрібничку мене випитувала, як робити, а я й вчила, бо ж єдина моя доня.
Саме я її переконала полишити будь-які спроби піти працювати.
– Доню, яка робота? Твій чоловік тебе забезпечує і такого ще пошукати треба, щоб так по-чоловічому вчинив, а що твій диплом? Він їсти не просить, а як так хочеш дітей вчити, то заводять власну дитину і буде вам щастя.
І лише завдяки мені у них з’явилася донечка, бо я ж порадила! Стала Люба донечкою опікуватися та домом, все у них було просто чудово до того телефонного дзвінка від її подруги.
Казала «подруга», що бачила Василя з якоюсь жінкою, але я доньку переконала, що все гаразд.
– Не звертай уваги, та Оксана все життя тобі заздрила і тепер на Василя наговорює, щоб ти теж була розлученою, як і вона. Послухай матір і вчини мудро, щоб у твоєї дитини був батько!
Послухала вона мене і продовжували вони жити разом, все у неї було просто чудово – квартира велика, купуй все, чого душа забажає і можеш нічого не робити, а лежати на дивані! Чим не рай для жінки?
А далі вже сама Люба застала Василя. Ну треба ж, що він привів якусь до себе! Чим він взагалі думав?
Відправив Любу і донечку на море, але вони приїхали раніше, бо щось там дитині те море не йшло на користь. І от вони вертаються, а в квартирі інша і Василь їй в очі сказав, що за десять років вона йому вже не подобається, а ось ця, нова і кохана, вона чогось в житті прагне, а не живе, як та рослина.
– Доню, нічого страшного! Погуляє і вернеться. Чи ти думаєш так легко і працювати і дитину одній ростити? Ти жила до цих пір наче той вареник в маслі, а тепер щось тобі не подобається. Та сотні закрили б очі і жили далі, наче нічого не сталося. Послухай матір і вчини як мудра жінка!
Бо й справді, як десять років життя викидати, щасливого життя, щоб що? Жити на одну вчительську зарплату? Скажіть, що я щось погане доньці радила? Одній в нашій країні на зарплату бюджетника не вижити, а Люба на більше не здатна. Я ж її мати, я її добре знаю, краще, ніж вона сама!
А далі вона таке викинула, що я досі не можу прийти до себе – що люди подумають? Покинула Василя, поїхала в інше місто до тієї подруги і там з нею живе! Ще й працювати пішла! І все це я дізналася від зятя, бо вона зі мною не спілкується! Після того всього добра, що я для неї робила щоденно, бо вона мені щодня телефонувала з якимись питаннями, то тепер так мене відкинути? Що з нею сталося?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
