fbpx
Історії з життя
Після того, як зв’язок мого чоловіка на стороні для мене перестав бути таємницею, він чомусь різко передумав йти. Мотав нерви мені, собі, своїй подрузі. Рішення прийняла я: одного разу просто взяла і виставила його речі під лютневий сніжок. Якраз 14 лютого, в День всіх закоханих. І почала вчитися жити без нього

Це було непросто. У тому числі фінансово. Працювала я тоді вихователем в дитячому садку і заробляла смішні гроші. Реально смішні. Щось близько двох, по-моєму, тисяч. А то і менше. Хоча у мене була перша кваліфікаційна категорія. Мова про 2007 рік, якщо що. Слава Богу, тоді були живі мої батьки, вони мене підтримували. До чоловіка за допомогою я не зверталася. Ну як же: я ж горда, мені ж треба довести, що я впораюся і без нього.

А іноді грошей не було навіть на проїзд до роботи і назад. І я садила молодшу дочку в санки чи в коляску і тупала на пів на сьому ранку в садок. Двоє середніх дітей, які ходили в інший дитсадок, недалеко від нашого дому, залишалися під опікою старшої доньки, вона по дорозі в школу розводила їх по групах. Увечері я вже справлялася зазвичай сама.

Ні, голодувати, звичайно, не доводилося, основні продукти були в домі завжди – спасибі городу і батькам. Але все одно це було життя на межі… Пам’ятаю, коли мені було нічим погасити борг за квартиру за кілька місяців, я продала золотий ланцюжок з хрестиком – подарунок чоловіка. Ланцюжок був досить важкий, але виручила я за неї зовсім мало. Пізніше туди ж пішла і обручка.

Чи здогадувався чоловік про наше скрутне становище? Та хто його знає… Може, здогадувався. А можливо і ні. Але сам жодного разу за перші місяців вісім-десять після розставання не запропонував грошей. Взагалі. Хоча підозрюю, що і у нього в той час справи йшли не дуже успішно. Втім, ми з ним тоді не спілкувалися.

…Наближався випускний в дитячому садуу у сина. Необхідну суму я здала. Батько на святі не з’явився. Хоча я запросила і його, і свекруху – через неї ж і запросила.

Далі потрібно було якось зібратися в школу. Костюм, ранець, спортивну форму і взуття купила моя мама. Частину одягу і взуття я взяла в борг у знайомої, яка тримала невеликий магазинчик, потім розрахувалася з нею за кілька місяців.

І знаєте, ось багато забулося. А той факт, що чоловік ніяк не захотів взяти участі в такій важливій події, як вступ сина в школу, чомусь з пам’яті не йде. Мені було дійсно прикро. Напевно, з цієї ж причини я так добре запам’ятала і ще один епізод, який трапився якраз в період, коли я намагалася зібрати сина до першого класу…

Прийшли ми якось з дітьми додому. А перед дверима стоїть пакет з якимись фруктами. І зверху лежить здоровенний такий качан капусти. Нехай би там лежали одні яблука-апельсини чи що ще там було… Але ось ця ось капуста викликала таку пекучу образу в мені… Сльози так і бризнули самі по собі…

Я завела дітей додому, схопила цей пакет і пішла до гуртожитку по сусідству, де жив друг чоловіка і де мій благовірний проводив чимало часу – його машину біля гуртожитку я бачила, коли поверталася додому. Вперше за кілька місяців я набрала номер чоловіка, попросила його спуститися вниз. Коли він вийшов, я поставила нещасний пакет йому під ноги і сказала: “Забери. Ми обійдемося без твоїх подачок”. І пішла.

Навіть зараз, через стільки років, я чомусь не можу спокійно це все згадувати…

Так, я розумію, як, напевно, смішно виглядала тоді… Вже дуже хотілося мені здаватися незалежною, сильною… Нерозумно. Тому що все одно стосунки з колишнім чоловіком вибудовувати довелося. Через “не можу його бачити”, через неприйняття, через гордість. Бо дійшло до мене – слава Богу! – що страждаю не одна я. Погано і моїм дітям…

І справа тут не стільки в грошах, адже більш-менш суттєва допомога чоловіка бувала нечасто. Просто діти повинні відчувати, що у них є тато, близька людина. Рідний. Для їхньої власної душевної рівноваги.

Загалом, поступово наша холодна війна перейшла в відносний мир і навіть десь дружбу. Були моменти, коли мені була потрібна допомога колишнього чоловіка, він не відмовляв. Через кілька років він намагався навіть повернутися. Але я не захотіла. Правда, це вже інша історія.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook