Після цієї розмови син вискочив із квартири та заблокував мій номер. Вже тиждень немає від нього навіть звісточки. Ну подивимося, скільки він протягне так

Я взагалі не розумію, кому син із невісткою дитину народили. Мабуть, для батьківства ще зарано. Треба було погуляти і пожити для себе, а не про дитину думати одразу після весілля. А зараз вони хочуть на мене зіпхнути онука. Мовляв, вони молоді, і їм гуляти хочеться.

Син одружився рано, йому лише виповнилося 20 років. Я просила його не поспішати і пропонувала їм просто пожити разом, але мене, звичайно, ніхто не хотів слухати. Вони , вчорашні студенти – ні гроша за душею. А ж треба спочатку на ноги стати, а тоді вже про женячку думати. Хіба я не права?

З роботою у них спочатку теж не складалося, молодих спеціалістів ніхто не поспішає радувати гарною зарплатнею. Але свати допомогли квартиру купити, і за це я їй дуже вдячна. Коли вони орендували житло, то було дуже тяжко.

Щойно син із невісткою зрозуміли, що мають свій куточок, то вирішили “працювати” над поповненням.

Втручатися в їхню сім’ю і відмовляти я не хотіла, аби не бути крайньою. Проте чітко дала зрозуміти, що на мене розраховувати не варто. Я, звісно, згодна допомагати, але перекладати на себе батьківські обов’язки не збираюся.

Після появи дитини невістка намагалася бути ідеальною матусею, але вистачило її на два-три тижні. Вона навіть на суміш малюка перевела, бо, бачте, постійне прикладання її дратувало.

Я надарувала подарунків і зайнялася своїм життям. Забігала до них лише на вихідні, адже маю роботу зі щільним графіком.

Спочатку молодята не нав’язувалися і зверталися по допомогу вкрай рідко. Я намагалася знаходити можливість і рятувати їх, навіть якщо були свої плани. Однак незабаром вони почали нахабніти і просити все частіше і частіше.

Виходило, що я забирала онука до себе через день. Свати теж няньчилися. Тобто молоді батьки практично самоусунулися від своїх обов’язків.

Я зрозуміла, що біганина з немовлятком дається мені важко. Мало того, що на роботі втомлювалася, то ще другу зміну треба було відпрацювати. Та й домашню роботу ніхто за мене не зробить. Саме тому я почала відмовляти сину і пояснювати, що це взагалі їхня дитина, а не моя.

Син почав на мене ображатись. Мовляв, батьки дружини із задоволенням забирають до себе онука, а я шукаю тисячу відмовок. Мовляв, вони молоді і хочуть відпочивати.

Молоді? То навіщо дитину народжували? Треба було раніше про це думати, а не скидати свої обов’язки на чужі плечі. Раз вже є дитина — займайтеся нею. Вони ж не мені онука народжували. Я не просила цього.

Після цієї розмови син вискочив із квартири та заблокував мій номер. Вже тиждень немає від нього навіть звісточки. Ну подивимося, скільки він протягне так! Як лише свати відмовляться няньчитися, він одразу до мене примчить.

І навіщо було гратися у батьків, якщо вони хочуть “гуляти”? Чи вони думали, що дитина сама по собі росте, як трава при дорозі? Я, звичайно, люблю онука, але я маю інші клопоти, які на даному етапі для мене в пріоритеті.

You cannot copy content of this page