– Чому знову поповнення відкладається? Ви ж планували? Коли ви вже мені подаруєте онука? — ніяк не вгавала свекруха.
Любов Миколаївна була впевнена, що сім’я у нас не така, як бути повинна. Бачите, якщо побралися — треба відразу батьками ставати. Про своє бажання обзавестися онуками вона мені заявила ще за першого нашого знайомства. Родичка розповідала, як жалкує про те, що у неї лише одна дитина, сподівалася, що онуків буде більше.
Мій чоловік – єдина і дуже бавлена дитина. Свекруха рано овдовіла і все кохання присвятила синові.
– Ви з ним різні. Він — інтелігент, науковий діяч. Він зі своїх книжок не вилазить, а ти жива та активна, — казали мої подруги.
Це дійсно так. Паша – математик. Він викладає в інституті, відомий у своїх колах, але прибуток від його роботи смішний і з моїм не порівняти зовсім. Але я знала, на що підписуюсь, тож нічого від нього не вимагала. На життя заробляти вмію – не це головне.
Заміж я вийшла у свідомому віці – мені було вже 27 років. Я обіймала престижну посаду, у мене була квартира та машина. Жодних іпотек. Паша жив з мамою – свекруха оберігала його від будь-яких неприємностей.
Після чергового запитання свекрухи щодо онуків я відповіла їй:
— Обов’язково у вас будуть онуки. Ось коли заробимо на нову квартиру, розширимося, тоді й поговоримо.
Якщо з моєї зарплати ми могли щось відкладати, то зарплати чоловіка ледь вистачало на те, щоби покрити всі його витрати. Тільки рутинна робота вимотує, це всім відомо. Я вирішила відпочити.
— Дорогий, треба їхати у відпустку, у мене сили закінчуються, — сказала я чоловікові.
— Звичайно, їдь. Відпочинь, розвійся. Я з тобою не зможу поїхати, бо маю дисертацію.
Я б поїхала, тільки мене не відпустили з роботи. Я ще більше почала думати про те, що треба щось міняти. Тоді я вирішила відкривати свою справу а не працювати на когось.
— А хіба тобі щось не так? Але ти дивися на себе. Робота має приносити не лише дохід, а й задоволення, – сказав чоловік.
Так і сталося. Мій дохід упав як я почала свою справу, але все одно я заробляла більше чоловіка. Павлик цього навіть не помітив — йому аби студенти сесію здали. Питання появи дітей ми вирішили відкласти на кілька років, тільки от свекруха була з цим не згодна.
— Любов Миколаївно, ми станемо батьками лише тоді, коли будемо готові. Продавати свою квартиру я не хочу, ми маємо накопичити на спільну, — намагалася заспокоїти її я.
Після тих слів уже й чоловік раптово прокинувся. Його вразили слова, що квартира моя. Кажу йому, що так власне і є, але він бачить усе з іншого ракурсу:
— Тобто ти мені настільки не довіряєш, що не тільки мамою стати не бажаєш. Тобі лячно, навіть квартиру зі мною купувати?
Не розумію я цих людей, хоч що мені кажіть. Поїхав до мами з гордо піднятою головою. Сказав що ноги його в “моїй” квартирі не буде більше.
От тепер думаю: а треба мені такий шлюб?
Головна картинка – pexels.
