Роман зі Світланою вчилися в одній академії і в одній групі. Зустрічатися почали на другому курсі і закінчення інституту чекати не стали. В кінці другого курсу відгуляли весілля.
Роман був із забезпеченої сім’ї. Тато – підприємець, квартира п’ятикімнатна в центрі міста. У квартирі шкіряні дивани, меблі зі справжнього дуба, паркет, дизайнерські штори на вікнах і т.д.
Світлана з сім’ї вихователя дитячого садка і простого будівельника. Двокімнатна квартира з меблями з IKEA, свіжий ремонт і все.
Весілля було в ресторані, оплачували застілля батьки навпіл. Тато нареченої з цієї нагоди взяв у банку кредит. Гостей було багато, більше сотні. Родичі, друзі, добрі знайомі вітали молодих щиро, бажали всього багато, дарували конверти. Веселилися від душі. Столи ломилися від різноманітності страв.
Після весілля молоді, радісні і щасливі, стали відкривати конверти. Суми були різні. Деякі конверти були підписані, але більша частина анонімні. Три конверти виявилися порожніми, в одному була сто гривнева купюра, а ще в одному 50 грн.
У Романа і Світлани щелепи відвисли, коли вони побачили ці конверти.
-І у кого вистачило нахабства подарувати такі конверти? – міркувала вголос Світлана.
-Але точно не у моїх родичів! -Впевнено сказав Роман і додав: – У нас всі родичі заможні!
-Ти вважаєш, що мої рідні на таке здатні? -Образилась Світлана .-Хочеш сказати, що вони бідні?
-Не хочу сказати, але за своїх я ручаюсь. А ви запросили робітників і сподівалися, що вони хороші суми подарують! – впевнено сказав Роман.
-Ось як раз робітники порожніх конвертів не покладуть, а твої підприємці за копійку пoдавлятьcя! – майже крикнула Світлана і жбурнула в новоспеченого чоловіка порожні конверти.
Вони ще довго намагалися зрозуміти, хто їм таку свиню підклав, звинувачували то одних родичів, то інших, то друзів підозрювали.
Вони сварилися – мирилися. До ранку трохи заспокоїлися, але, як то кажуть, осад залишився.
