Бажаємо щастя і здоров’я!
У Ані сьогодні День народження. Прекрасний день, коли всі пишуть приємності, радіють твоїй появі на світ і бажають ще багато років радувати їх своєю осяйною особою. Вона гортає свою стрічку і радіє, що згадала Маринка, яка зараз в Англії, згадала колишня одногрупниця, з якою не бачилися років десять; дорога родина, правда не вся, бо є такі, що напишуть післязавтра. Вона не ображається, бо й сама часто вчасно не вітає дорогих для неї людей, як не нагадає соціальна мереж або не подзвонить мама з нагадуванням.
Отже, Аня звичайно середньостатистична людина, яка не планує в цей день нічого особливого, бо він серед тижня, а перенесе святкування на суботу, бо тоді приїдуть батьки, подруги, родичі. Вона щось смачне приготує, перед тим буде вимивати квартиру, складати меню, купуватиме продукти, пектиме-варитиме-перекладатиме-перемішуватиме. Не встигне зробити манікюр або встигне, але ніготь зідреться чи обломиться. В сукню, яку планувала одягнути, не влізе, бо запаслася жирком на зиму. Це її просто доб’є. Вона довго плакатиме, обзиватиме себе поганими словами, заборонить собі їсти після шостої і ще покарає тим, що буде тиждень без солодкого, а як не влізе через тиждень, то й на два. За годину перед гостями помиє голову і так і не встигне зробити укладку, бо приїде мама, привезе свіжі продукти, і плітки.
І ось настає той самий момент: стіл накритий, гості красиві роблять селфі, весело наминають і прихвалюють, бажають «щастя і здоров’я», кожен тост за неї, за винуватицю події, просять рецепт страв і в кінці пориваються помогти з посудом. Але Аня не дуже й прагне допомоги, бо це посягання на її територію, а гості не дуже й наполягають, бо теж робили новий манікюр і не дай боже зідруть.
Аня сяятиме з волоссям в пучечку, в зручних домашніх штанях і якійсь кофтині, без манікюру, але нафарбована. Вислуховуватиме, що вона така чудова господиня, така хазяйновита і економна. Диво-дивне, що немає біля неї гідного чоловіка, а вже би й пора, вже тридцять два. І всі бажатимуть знайти особисте щастя. Аня киватиме головою, мило посміхатиметься і казатиме, що ще не знайшла кохання всього життя, але знову і знову чутиме, що кохання, коханням, а скоро тридцять три, а народжувати після тридцяти, це такееее… Далі перейдуть на власні досвіди планування і народжування, що й забудуть на якому вони святкуванні.
Пізно вночі, перемивши посуд, зробивши ще одне генеральне прибирання квартири, вона задумається над тим, що ж їй люди побажали. Що, на їх думку, не вистачає Ані. До тридцяти їй бажали залишатися собою, йти на поклик мрій, вірити у власні сили, переконували, що всі бажання їй під силу. Одним словом, близьке оточення було переконане, що в бурхливому морі житейським човном успішно керуватиме сама Аня – он яка вона красива, розумна, добра, цікава… Далі почали бажати «бути щасливою», тобто не втрачали надії, що з горем-бідою, але човен таки допливе. Коли почали бажати «особистого щастя», Аня, наче, почула, що човен пливе явно не туди, куди очікують від неї рідні, але на все воля божа. Вона була чомусь впевнена, що після тридцяти п’яти їй бажатимуть ще й здоров’я, бо старість на носі, а стерно треба мати сили тримати, пливучи бозна куди. Далі будуть бажати виключно здоров’я, а наприкінці «світлого розуму».
Невже вона нещасна? Чи, може, щаслива не так як треба? Не так, як всі. Вона залізе в Гугл і прочитає, що «Щастя — психоемоційний стан цілковитого вдоволення життям, відчуття глибокого задоволення та радості». Тоді вона задумається, чи рахується «відчуття глибокого задоволення», коли вона знімає тісні туфлі і перевзувається в тапочки, чи коли сильно хоче пити і вдовольняє спрагу, коли радіє, що вертається в теплу хату з холодного двору… Вона, справді, не знає чи щаслива так, як щасливі всі інші. Але вона знає, що робить її нещасною і байдуже, що це не робить нещасними інших. Тому сьогоднішній День народження вона не переноситиме, а піде на манікюр, зачіску, макіяж і з подругами в ресторан, бо в сукню ще влазить.
Автор: Ксеня Ропота.
Фото ілюстративне.
