По приїзді я застала висохлі квіті і схудлого кота, що зустрічав нас голосним “няв” ще біля хвіртки. Ми коли зрозуміли, що Ніна нічого з обіцяного не робила, то одразу її набрали, аби впевнитись що з нею все гаразд. Так, вона була здорова. а ще дуже ображена. Ми не зрозуміли на що саме така реакція про що прямо і запитали. Її відповідь нас дуже здивувала.
Ми з чоловіком обоє пенсіонери і живемо у невеликому селищі поряд зі столицею. Основним джерел нашого доходу є город. Там у нас парник з городиною, ягодами, а інший із квітами – я петунії вирощую і продаю.
Ми кілька раків із чоловіком невпинно трудились і відкладали гроші на свою мрію. Справа в тому. що ми познайомились свого часу в Карпатах ще студентами. Все життя мріяли повернутись у ті чарівні місця, але все не було ні часу. ні змоги.
А це вже й життя під кінець – обом по сімдесят. Усі ці події показали, що ми не молодшаємо, і що приставитись можемо у будь-який момент. Тож відклали майже все що заробили і таки поїхали на три тижні у місця своєї молодості.
Доньку нашу попросили наглядати за домом, вмикати полив щоранку і ввечері. У нас господарства немає, лиш квіти на вікнах і кіт Васько Іванович. Ніна пройшлась двором помугикала у знак згоди. Чи то ми були у передчутті свята, чи то вона акторка гарна, але тоді ми нічого “такого” не помітили. Поїхали зі спокійною душею собі.
Уявіть наше здивування коли за три тижні ми замість рослин у парнику знайшли висохле сіно, а кіт схуд на три кіло. Ніну набрали, думали, що з нею щось трапилось, а вона нам так гонорово заявила, що як ми до неї, то так і вона до нас поставилась.
Ми й отетеріли. Ні я, ні чоловік не розуміли в чому справа. Прямо запитали у Ніни, що трапилось, адже навіть здогадок ніяких не мали. Ніна ж волала в трубку:
— У вашого єдиного онука випуск на носі і вступ до інституту, а ви в гори поїхали? Ви ще після цього запитуєте у чім річ? Коли я вам розповідала про наше важке матеріальне становище, про те, що не знаю, де взяти грошей на той випуск, ви лиш гірко зітхали. А от за тиждень у гори, то запросто. І після цього ви ще й просите мене у вас три тижні хазяйнувати? Серйозно?
Ми так і сіли. Досі із чоловіком не можемо до тями прийти після всього того, хоч місяць минув уже. Донька з нами не розмовляє. навіть онук не вітається.
А ми вже й самі вину за собою чуємо.
Але ж ми й так усе для неї. у нас же нікого окрім Ніни й немає. Не ображаємо, все що маємо – їй і онуку.
Може не треба було їхати нікуди, а й справді все донці віддати?
17,07,2023
Головна картинка ілюстративна.
