Так вийшло, що з майбутніми сватами ми живемо дуже близько. За кілька днів до весілля наших дітей я вирішила без дзвінка навідатися до них та обговорити кілька питань.
Наші діти були однокласниками. Вже коли вони перейшли до одинадцятого класу, ми були впевнені, що Максим та Ліза одружаться. Після закінчення школи та вступу до вузів в обласному центрі Максим перевівся на заочну форму навчання та почав працювати. А Ліза, як нещодавно дізналися, скоро йде в декрет. Поки не було помітно цього факту, вирішили організувати дітям весілля. Ні ми, ні свати начебто не були багатими людьми, але на скромну урочистість гроші відклали.
І ось пішла я до майбутніх сватів обговорити кілька питань щодо святкування. Біля їх паркану густо розрослися вишні, тому вулицю з їхнього двору взагалі не було видно. Коли підходила, то почула розмову:
— А якщо дитина не буде схожою ні на Лізу, ні на Максима? Якщо Максим щось запідозрить? — каже сват до своєї дружини. – Не можна так, Тоня.
– Потрібно мовчати, – відповіла Антоніна. — А далі розберемося щодо ситуації. Ліза любить Максима, і та її помилка не повинна вплинути на їхні стосунки.
Я розвернулась і пішла додому, навіть забувши, навіщо ходила до них.
Але, виявляється, свати помітила мене, і скоро прибігли
— Наші діти створені один для одного, ми це розуміємо, Людо! Не треба через наші пусті балачки їх розлучати! Нехай одружуються, живуть, виховують дитину, а потім ще одну матимуть. А може то й твій онук буд? як поясниш чому росте без тата. Та й з сином ми тобі допомагатимемо. Тобі ж щороку на реабілітацію потрібно його возити?
Зізнаюся, я погодилась! Розумію, що вчинила можливо не правильно, але я бачу, як кається Ліза і як вони одне одного люблять. Я не знаю, в яку історію поталанило потрапити Лізі, але хіба майбутня дитина винна в тому?
Дуже сподіваюсь, що у наших дітей усе складеться! Молюся, щоб вони прожили щасливе життя і подарували нам кількох онуків. А допомога сватів пішла моєму меншому сину тільки на користь, уже ходити починає.
Я зберігатиму мовчання і далі. Свого першого онука люблю як рідного, а він викапана матуся, так що питань ні в кого не виникає.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся