У нас з братом п’ять років різниці, я старше. Завжди були довірчі відносини, навіть в дитинстві. Батьки багато працювали, тому вихованням брата з дитинства займалася я. Мені було цікаво з ним возитися, а брат був спокійною дитиною.
Коли ми виросли, то теплі відносини залишилися. Ми обидва відразу після школи стали жити окремо від батьків, я ось п’ять років тому вийшла заміж, а він просто знімав квартиру, спочатку з друзями, а потім один, поки не вирішив одружитися зі своєю Олею.
Відносини, як я вже говорила, були чудові. Ми з братом часто їздили один до одного в гості, разом відпочивали, він подружився з моїм чоловіком. До батьків теж часто всі разом приїжджали, влаштовували сімейну вечерю. Він хресний мого старшого сина.
Приводів для сварки у нас не було. Батьки дали нам однакові стартові позиції в житті. Це дозволило нам з братом влаштуватися на хороші роботи, які нам ще й подобалися, що в наш час рідкість.
Ми батькам теж допомагали однаково, на двох розкидаючи витрати на продукти, відпочинок і комуналку. Батьки вже на пенсії, ми у них пізні діти, та й приємно це – батьків балувати.
Разом ми скидалися і на відпочинок батьків, і на ремонт, і на інші потреби. Але якщо хтось не міг в один місяць виділити суму, то просто вкладав більше в наступному. Ніколи не було ніяких непорозумінь. А питання про те, щоб їм не допомагати, взагалі не стояло з того моменту, як вони вийшли на пенсію. І так до останнього працювали.
Домашні справи по дому і дачі теж робили всі разом. Коли батьки затіяли ремонт дачі, то їздили туди всі як один, мій чоловік, брат і батько займалися будівельними роботами, а ми з мамою прибирали, готували їжу і приводили в порядок ділянку. Я так докладно розповідаю, щоб було зрозуміло, після мого заміжжя нічого не змінилося і такий стан справ брата цілком влаштовувало.
Коли він оголосив, що збирається одружитися, ми зраділи. Про своє особисте життя брат взагалі не любив поширюватися, так що було незрозуміло, є у нього хтось чи ні. Мама навіть стала останнім часом з цього приводу хвилюватися, думала, що брат так холостяком і проживе. А тут радість така – весілля.
Оленька, наречена брата називалася себе тільки так, спочатку ніякого негативу не викликала. З лиця воду не пити, адже головне, щоб людина була хороша і брата любила. Мама ж прийняла її як рідну.
Весілля зіграли швидко, ніяких особливих гулянь молоді розводити не хотіли. Ми подарували їм гроші, вони додали свої і полетіли відпочивати. А потім повернулися і стали жити. Ось тут Оленька і почала проявляти свій характер.
Почалося все з того, що ми з братом обговорювали, яку путівку купити батькам. Ми робили вже не перший рік, тому що якщо ми їх не відправляли, вони залишалися вдома зі словами “так чого гроші витрачати, і вдома добре”. Хоча поїздки любили.
Розглядали різні варіанти, майже вже зупинилися на одному, але влізла Оленька.
– А чому путівку повинні оплачувати і ми теж? У нас зараз грошей немає. Ми накопичуємо на перший внесок за квартиру.
Брат щось спробував їй заперечити, у них почалися з’ясовування стосунків, я звернула тему і поїхала додому. Увечері мене набрав брат, пом’явся і сказав, що половину путівки оплатити зараз не зможе, тому що вони насправді вирішили відкладати на власне житло.
Ми з чоловіком піднапружились, але оплатили путівки. Брат пообіцяв розрахуватися протягом декількох місяців. В принципі, не питання. Зрозуміло, що у них молода сім’я, треба обзаводитися своїм житло.
Потім вона демонстративно відмовилася їхати допомагати на дачу, тому що “це не наша дача, чому я повинна витрачати на неї час за який можу заробити зайву копійчину”. Може і не повинна, але тебе попросили допомогти. Щотижня її туди ніхто не просив приїздити. Брат приїхав один і майже весь день провисів на телефоні, тому що Оленька надзвонювала, з’ясовуючи, коли він назад і чому так довго.
Нічого їй не сказали, братові теж, але спілкування намагалася звести до мінімуму. Фінальною крапкою стало, коли Оленка заявила, що більше скидатися на утримання батьків вони не будуть.
– Ми накопичуємо на перший внесок. Ви ось живете в своїй квартирі, в вус не дуеті, дайте і нам своє житло придбати. Він не холостяк уже. Поки ми не можемо і копійки дати, кожна порахована. Все. Крапка.
Те, що квартира, в якій ми живемо, належить моєму чоловікові і батьки до неї ніякого відношення не мають, її не цікавило. Я намагалася пояснити, що батьки у нас з братом спільні. Можна якось придумати, щоб їх внесок був менше, але зовсім не допомагати не годиться. Навіть коли я в декреті була, ми все одно сумлінно вкладали половину і оплачували всі їхні потреби.
Але Оленка стояла на своєму, у них грошей немає взагалі. Їм треба думати про свою сім’ю, а батьки отримують пенсію, яка і так вище середньої, на двох десять тисяч виходить. До того ж ми будемо допомагати, так що нічого з ними не станеться. Брат мовчав. Це мене вразило найбільше.
Я сказала дружині брата, що це не її справа, як ми допомагаємо нашим батькам. Це питання я б вважала за краще обговорювати виключно з братом. Тим більше, що вона до нашої родини відношення не має і всі сімейні питання ми вирішимо без її п’яти копійок.
Мовчати я просто більше не могла. Оленька по краплині, але перебрала чашу мого терпіння. Ніколи нічим не допоможе, тому що “я працюю заради нашого майбутнього”. Завжди до копієчки підрахує їхні гроші, а так прикро, що і брат під її впливом став змінюватися не в кращу сторону.
Цей мій спалах вилилася в неприємну розмову з братом. Він заявив, що я повинна вибачитися перед його дружиною, чого я робити, зрозуміло, не збиралася. Оленька демонстративно втирала сльози, а в кінці брат сказав, що якщо я не розумію нічого він зі мною спілкуватись не стане. З того дня ми більше не розмовляли.
Так мало того, що він зі мною не розмовляє. Коли мама його попросила паркан на дачі пофарбувати, він відмовився. Пояснив усе тим, що це не є терміновою справою, а він узяв підробіток на вихідні. Обіцяють три тисячі гривень, тож він вибачається.
Мама з татом були ошелешені такою відповіддю. Ніколи він їм не відмовляв, тому зателефонували ще раз і ще раз попросили приїхати. Брат сказав що його не буде і попросив когось найняти. Мовляв цю роботу і за двісті гривень хтось зробить а йому часу не має.
Не розумію як людина може так легко забути про свою сім’ю? Все ж було добре доки брат не оженився. От мені цікаво усі чоловіки так змінюються після шлюбу, чи наш брат окремий випадок?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
