Оксана накупувала подарунків для всієї родини, закинула в багажник дорогої машини і поїхала додому. В машині включила кондиціонер аби трохи зігрітися, бо одяглася вона модно, але аж ніяк не по погоді. Ці короткі штани не передбачали колгот чи високих черевиків, тим більше, вона на машині. Погода підвела.
Оксана намагається бути модною і стильною. Нехай всі бачать, що вона красива, успішна і щаслива. Дуже важливо справити перше враження і вона, як керівник фірми, це знає. О, у неї є і фірма, і молодий любасик, і чоловік, і двійко дорослих дітей. Все є. Вона щаслива. Трохи туш в кутку очей потекла. Це від морозу.
– Любі, кохані, всі за стіл! Будемо святкувати Новий рік! Денисе, тільки акуратно тут їдь, бо всі іграшки позриваєш замість кота. Діти!
Всі повсідалися. На задньому фоні без звуку горить телевізор аби не пропустити відлік. За столом вона в тигровій гаммі, Денис теж в костюмі і діти, хоч і дорослі, але ще школярі. Її маленька опора і віддушина. Добре вони живуть – кожному б так. Почали відлік і вона загадала бажання. Нездійсненне – вернути той день. Той день, коли він сказав, що має іншу жінку і хоче піти.
– Тобто, як піти? Кинути мене з дітьми і піти до іншої? Ти при розумі?
Це було з найлагіднішого, що вона сказала. Вона не могла його відпустити. Хто в здоровому глузді відпустить такого красеня, але найбільше – годувальника родини. Давайте казати прямо, що сім років спільного життя не додають новизни в стосунках, але фінансова сторона починає набирати балів. Якщо маєш двоє малих дітей, то маєш думати на десять років наперед і не будеш виганяти з дому директора будівельної фірми!
– Оксано, я забезпечуватиму вас, ти знаєш. Але я не можу більше з тобою жити. Ти просто не даєш дихати, думати, жити.
– Давай без цих нісенітниць!
Тоді вона пішла до його коханки і добряче їй пояснила, що буває, коли тягаєшся з чужим чоловіком. Сказала, що наступного разу буде ще гірше. І та його кинула. Він приліз додому, підібгавши хвіст, а Оксана потім хвалилася подругам тією історією. Ну, як хвалилася. Мусила розказати аби всі знали, що з нею жарти погані. А через декілька днів на будівництві сталася якась неприємність, а Денис був на місці. Відтоді він перебуває в візку.
Потім не стало грошей. Денис, який був на вагу золота, тепер був нікому не потрібен, особливо, Оксані, бо їй приходилося його обходити.
– Де твоя коханка, га? Не треба вже ти нікому. Лиш мені з тобою тягатися.
– Відпусти мене додому.
– Розбіглася! Аби твоя матір мені потім згадувала, як я за тобою бігала, а тепер викидаю? Не діждешся!
– Вона тобі слова не скаже.
– То інші скажуть. Кожен мені штрикне, що я тебе викинула.
Отак вони й живуть. Її характер пригодився в побудові бізнесу. Починала торгувати з базару, потім магазин відкрила, далі ще один. Крутиться, бо витрат так само багато: борги віддати, доглядальницю оплачувати, діти скоро в університет підуть, треба ще квартири їм купити.
– Подякуйте татові, – завжди каже, коли діти дякують за якийсь подарунок.
– Дякуємо, тату, – цілують вони батька, бо люблять його.
Бо тато і казку розказував, і уроки вчив, і втішав, коли проблеми були, і радив щось. А як тато готує! Просто мама на це уваги не звертає, але його страви просто неймовірні.
– Дякую, дружино, – жартує він. Це єдине, чим він може оборонятися – жартами.
А їй давно вже не весело. Ні від чого. Вона б так хотіла звільнитися і робити що завгодно де завгодно. Але не може. Ніби прикувала себе, зв’язала, змусила. Себе. Не його.
Автор Ксеня Ропота, спеціально для intermarium.news.
Фото ілюстративне.
