Друга жінка повністю її підтримувала, мовляв нічого дармоїдів приймати в себе. Загалом вона їм відмовила, і їй зовсім все одно, що вони якісь там родичі, і що образилися. Ось така розмова була.
Я вже не вперше чую такі міркування. Теплі родинні, або дружні стосунки йдуть у небуття. Залишаються тільки товарно-грошові. Чому ж так відбувається?
Три роки тому, ще до всього цього безладу в країні, у моєї знайомої, Марини, склалася така ситуація. Її далека родичка звернулася до неї з проханням про допомогу. Дочка їде вступати до інституту в наше місто.
Точніше вже можна сказати вступила, школу закінчила з медаллю, здобула перемогу в кількох олімпіадах і її відразу запросили в інститут на бюджет. Тому потрібно було дівчинку зустріти і допомогти їй влаштуватися в інститутському гуртожитку. Ну, а поки вона буде влаштовуватися, поживе декілька днів у Марини. Хоч і доросла, але все ще дитина, мати дуже хвилювалася, як вона буде у великому місті одна, тому слізно просила їй допомогти. Самі вони із невеличкого села. Раніше, коли жінка працювала на підприємстві, їй оплачували проїзд до місця проведення зазначеної відпустки всією сім’єю, а зараз ситуація змінилася і приїхати їм удвох задорого. Відмовити начебто незручно.
А у Марини самої дуже складна життєва ситуація. Минуло два роки, як вона з чоловіком розлучилася. Він просто пішов із сім’ї і геть забув про них. Ні аліментів, ні будь-якої допомоги. Марина пірнула з головою в роботу. А у неї дві донечки майже одного віку, ще ходять до школи. Жінка намагається тягнути їх самотужки, тому дуже багато працює, вона лікар. А доньки за ці два роки зовсім від рук відбилися. Зрозуміло, що у дівчат зараз перехідний вік, переживання спричинені розлученням батьків. Вчитися не хочуть, друзі якихось дивних собі знайшли. Маринка з цією проблемою навіть звернулася до психолога. Виявилося, що все дуже складно. У неї з доньками зник контакт, а відверто поговорити з матір’ю дівчата не хочуть. І ось в цій, і без того складній ситуації жінка повинна ще й цією дівчинкою займатися. А Марині це складно і поїхати серед ночі зустріти її в аеропорту складно, і потім ходити з нею складно, і з роботи зайвий раз не відпустять. Тут своїх підлітків вистачає, терпіння випробовують, та ще й чужа приїде. Їй дуже хотілося їм відмовити, але вона не змогла. Лаяла себе за цю слабкість.
Ну, зустріла вона цю дівчинку. Її звали Юля, худенька така, простенька, сіренька мишка. Ні фарбованого волосся, ні пірсингу, як у її доньок. Залишила її вдома, то були вихідні, інститут закритий, а сама пішла на роботу. А коли повернулася через добу, то бачить, аж у будинку щось змінилося, стало якось світліше. Її донечки вже розмовляють з нею, навколо чисто, а на плиті стоїть приготований обід. Їхня гостя так цікаво розповідала про те, чому вона пішла вчитися, що Маринині донечки слухали її, відкривши роти. Дівчата ще нічого подібно не чули, тому що їхні пустоголові друзі взагалі нічим не займаються, у них одні розваги на думці. А тут у людини очі горять, впевненість із неї так і пре, а цілеспрямованість зіркою в лобі горить.
Кімнату в гуртожитку Юлі чомусь відразу не виділили, і вона залишилася на деякий час жити у них. І якось все почало налагоджуватися само собою. Доньки взялися за навчання, Юлька допомагала їм з уроками.
Дівчата дуже сильно здружилися. А через кілька місяців кімнату усе-таки виділили, однак Юлі вона вже була не потрібна. Марина залишила дівчину жити у себе.
Коли все це почалося, лікарня в якій працювала Марина почала працювати у посиленому режимі, через ситуацію в країні. Вони сподівалися, що все це дуже швидко минеться. Жінка майже не приходила додому, жила на роботі. Дівчата опинилися зовсім одні їх перевели на дистанційне навчання. Юлька лишилася за старшу і вони впоралися.
Цього року старша дочка Марини самотужки вступила до інституту.
А Юлька вийшла заміж. Коли її батьки приїхали до неї з села, то не могли надякуватися Марині за допомогу. А Маринка вважає, що це вона повинна сказати Юльці спасибі, хто знає, як склалося б життя у її доньок якби не вона. Дівчина власним прикладом вказала їм правильний шлях і повернула повагу до матері. Ось і вийшло, що чужа людина стала ближчою ніж рідна. Навіть рідного батька дівчат не цікавило, як вони живуть усі ці роки. Рідна людина стала чужою, а чужа рідною!
Тому не варто все міряти грошима. Життя — дуже складна штука, та все одно, багато чого залежить від нас самих. Добро завжди повертається добром.
Так хочеться, щоб стосунки між людьми були теплими і дружніми, як колись в дитинстві. Коли радо приймали у себе в гостях далеких родичів і самі ж у них залюбки гостювали, і всі були щасливі. Тоді ніхто не пропонував пожити в готелі.
Всім миру і добра!
Фото ілюстративне.
