fbpx
Історії з життя
Почувши голос чоловіка, я зблідла. У голові одразу намалювалась картинка – свекруха їх пустить, а нас із донькою виставить за двері. На очі навернулись сльози

З першої ж нашої зустрічі стосунки у нас зі свекрухою не задались. Знайомитись вона до нас у дім прийшла і без попередження. Я саме при надії була і просто не могла витримати будь-яких запахів, тому не готувала. Увесь день проводила у вбиральні і лиш зрідка виходила. аби води попити, тому і про те, аби лад у домі навести і мови не було. Майбутня свекруха гостро відреагувала на порожній холодильник і пил на підлозі, а я не змовчала. Ото відтоді і не балакали ми.

У нас із чоловіком донечка з’явилась. Маленьке сонечко яке далось мені дуже важко. не знаю, що саме так вплинуло на чоловіка, але одного дня, коли я з дитиною з прогулянки додому повернулась – чоловік мого вже не було. Забравши свої речі він просто зник. Я залишилася на орендованій квартирі з шестимісячною донькою на руках.

Я ніяк його видзвонити не могла,. Два тижні намагалась дізнатись, чому та куди він пішов, довелось свекрусі телефонувати, аби запитати у чім річ. Свекруха, вислухавши мене того ж таки дня, приїхала до мене на квартиру. Відчиняючи їй двері я очікувала потоку негативу, а вона скомандувала:

— Збирайся, переїдеш із онукою до мене.

Я спробувала відмовитися – мені було дуже незручно. Ми зі свекрухою вже більше року не спілкувались. Жодна з нас жодного разу не чула від іншої жодного доброго слова. А тут, дізнавшись про моє тяжке становище, мама чоловіка виявилася єдиною, хто простяг мені руку допомоги.

Навіть моя власна мама сказала, що в її будинку для мене немає місця. Проти була моя старша сестра, вона зі своїми дітьми живе у мами, і мама все життя танцює під її дудку.

— Дякую, Любов Миколаївно. Я буду дуже вдячна вам за гостинність. – через силу пробурмотіла я.

Це був перший раз, коли я сказала «дякую» свекрусі від щирого серця.

— Ой, та про що ти узагалі! Чи я тобі чужа? – відмахнулась вона і забрала свою онучку з моїх рук. — Ходімо, красуне. Мама нехай збирається, а ми побавимось. Поїдеш жити до бабусі, сонечко? Звісно, ​​поїдеш. Бабуся розповідатиме тобі казки, ходитиме з тобою гуляти, заплітатиме тобі косички…

Слухаючи ніжне воркування свекрухи, я не вірила своїм вухам. Вона навіть після появи малої подарунок якийсь через чоловіка мого передала і за пів року життя онуки навіть не навідалась жодного разу, а тут така тобі любов.

Я зібрала речі і ми переїхали до свекрухи. Любов Миколаївна звільнила для нас велику кімнату, а сама перебралася до маленької. Я здивовано поглянула на неї, а свекруха мені заявила:

— Ну, що дивишся так? Дитині місце потрібно, скоро вже повзати почне.

Тут я не витримала та розплакалася. Її добре ставлення було настільки несподіваними, що я була зворушена до глибини душі. Про мене та доньку ніхто ніколи так не дбав, як ця жінка, яку я незлюбила з першої ж зустрічі.

Коли вона побачила мої сльози, то підійшла, обійняла і сказала:

– Ну тихіше, дитиночко, тихіше. Чоловіки – вони такі ненадійні. Я сама чоловіка твого піднімала. Татко його втік, коли малому вісім місяців було. Не дозволю, щоб моя онука так само росла. Все, поплакала і вистачить. Давай, обживайся!

Крізь сльози я пояснила свекрусі, що не чекала від неї такої доброти, і подякувала:

— Дякую Вам, Любов Миколаївно, дякую. Якби не Ви, я не знаю, куди б ми з донькою пішли.

— Я сама винна — сина такого безвідповідального виростила. Ось виправлятиму ним скоєне, в міру своїх сил.

Рік малої ми святкували втрьох: я, донька і Любов Миколаївна — наша улюблена бабуся і ангел-охоронець. Ми, поклавши доньку на денний сон, пили на кухні чай з тортиком, коли пролунав дзвінок у двері. Любов Миколаївна пішла відчиняти.

— Мамо, знайомся: це — Вірочка. Вірочка, це моя мама, Любов Миколаївна. Мамуль, ми в тебе поживемо півроку? Бо з роботою незрозуміло й що, та й час такий, що ми її швидко і не знайдемо.

Почувши голос чоловіка, я зблідла. У голові одразу намалювалась картинка – свекруха їх пустить, а нас із донькою виставить за двері. На очі навернулись сльози.

— А ти чого сюди прийшов? Чи тебе хто кликав? Та як ти узагалі мені в очі дивитись можеш? Дружину, дитину покинув без копійки на орендованій квартирі. Чи ти мій син? Хто так робить узагалі? Ти думав де твоя дитина житиме і що їсти буде? Ні? оце тобі доля відповіла за все, що ти накоїв. Не пущу і не милься навіть. А ти, Вірочко, будь обачна з ним. Знаєш, як він з першою дружиною вчинив? Диви, дитино, бо й тебе таке спіткає.

Я дуже помилялася у свекрусі, і зараз мені соромно за ту безглузду ворожнечу. Моя свекруха стала мені навіть не другою мамою, а першою. Щиро сподіваюсь, що колись зможу віддячити цій жінці хоч трішки.

11,01,2023

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page