fbpx
Історії з життя
Почувши мої слова він просто сполотнів. Дуже повільно встав з-за столу і пішов до кімнати. Через кілька хвили вийшов тримаючи у руках дорожню сумку зі своїми речами:” Не очікував від тебе такого, – сказав дивлячись кудись у сторону, – На цьому все. Прощавай”

Почувши мої слова він просто сполотнів. Дуже повільно встав з-за столу і пішов до кімнати. Через кілька хвили вийшов тримаючи у руках дорожню сумку зі своїми речами:” Не очікував від тебе такого, – сказав дивлячись кудись у сторону, – На цьому все. Прощавай”.

Після того. як голосно гепнули вхідні двері я ще довго сиділа вдивляючись в одну точку. У голові була справжня каша, яку ніяк не вдавалось упорядкувати. Як так вийшло? Як ми дійшли до такого? Як бути далі? Запитань була купа, відповіді жодної.

Ми з Дмитром уже вісім років разом. З них разом живемо шість. Відносини у нас прекрасні, але є одне величезне “але” – ми й досі не одружені.

Мені уже тридцять два у моїх подруг діти десятирічні, а ми “ще не готові”. Вірніше, я готова і давно, а от Дмитро вважає. що для побудови сім’ї у нас немає нічого необхідного. Ми живемо на орендованій квартирі, не маємо свого кутка. На його думку тільки тоді, коли матимемо власне житло і хорошу фінансову “подушку”, тільки тоді можемо говорити про те, щоб створити сім’ю повноцінну.

Слова ніби й правильні, але до нас відношення не мають. Я працюю касиром в одному з великих супермаркетів, а Дмитро – водій маршрутки. Самі розумієте про квартиру можна мріяти до сивини, так і не зібравши на перший внесок.

Нещодавно я вирішила, що якщо Дмитро не хоче, то я сама зроблю йому пропозицію. Справа в тому, що один із ворожих дронів впав зовсім недалеко від дому у якому ми квартиру винаймаємо.

Саме тоді я зрозуміла, що життя олне і воно коротке. Усвідомила, що живу зовсім не так, як того хочу. Я хочу діток, багато багато діток. Хочу здоровенного пса і папугу. Хочу придбати дім подалі від столиці, завести корову курей і качок. Я хочу жити. Хочу мати сенс прокидатись щоранку і мати заради кого це робити.

Того дня я приготувала вечерю і повідомила Дмитра, що маю до нього серйозну розмову. При запалених свічках, така романтика без електрики, я освідчилась йому і попросила стати мені за чоловіка перед Богом і людьми.

Його реакцію була для мене дуже несподіваною. А те, що він пішов стало для мене, мов грім серед ясного неба.

Не знаю, що тепер робити? Я кохаю його, але не знаю уже, чи варто навіть пробувати відновлювати наші з ним стосунки.

Іти просити вибачення, чи переступивши через себе чекати свого принца?

Але чи дочекаюсь у моєму віці? А Дмитро поруч і готовий про все забути і жити далі разом, але так, як ми жили до того.

30,10,2022

Головна картинка ілюстративна з вільних джерел. Колаж.

You cannot copy content of this page