Марина їхала у маршрутці, жадібно розглядаючи через спітніле вікно сонне місто:
– П’ять років на заробітках, а здається, минула ціла вічність! Ось цього магазинчика тоді тут ще не було, а на цій клумбі вона із подружками саджала чорнобривці та левині ротики. А на отій лавці біля вокзалу зустрічалася із Сашком. Як швидко промайнув час!
Вийшла на зупинці й здригнулася, побачивши на стовпі клапоть паперу, де пропонували роботу за кордоном. Пригадала задушливу кімнату, схожу на барак, підлогу, застелену солом’яними матрацами та драними ковдрами, як обливаючись сльозами, писала СМС-ки додому, що у неї все добре. Але кожну ніч картала себе за те, що у гонитві за грошима покинула рідних. Підбігла до чоловіка та донечок, примусила себе усміхнутися:
– Мої любі, кохані, мамуся повернулася, привезла гроші та подарунки!
Вдома дівчатка приміряла сукенки та кофтинки, чоловік, перерахувавши гроші, пригорнув дружину:
– Нікуди більше не відпущу тебе, схудла, трішки змарніла, але така ж красуня, як і була. Відпочинь з дороги, завтра буде повна хата людей! Друзям не терпиться почути, як тобі там жилося та працювалося.
Притулила голову до подушки, задрімала. Снилося, що збирає полуницю, повзає згорблена на колінах серед кущів. Лoмить cпину, зводить cуглоби, на мить вона розгинається й знову продовжує свій тяжкий труд, бо треба виконати норму, не гуляти ж сюди їхала! Розтулила очі:
– Господи, це сон, лише сон!
Вранці перед люстерком чепурилася. Підвела очі, нафарбувала губи, склала волосся в зачіску.
– Ледве впізнали – струнка, мов дівчинка! Як воно там? – подруги щебетали, не вгаваючи.
– Чудово! Задоволена, що поїхала, а то сиділа б тут серед городів, курей та свиней у провінційному містечку й до старості нічого б не побачила. У вихідні сиділи в кафе, перепробувала усі екзотичні фрукти, а які там сукні, а які вuна! Я й вам привезла дещо в подарунок.
Заходилася витягувати із валізи широченні шовкові штани, яскраві блузки, дерев’яні прикраси. У душі посміювалась з подруг, які тішились, мов діти, приміряючи іноземне дрантя, вбачаючи в ньому обновки.
– Яка краса! Звісно, що тут такого не купиш. Як ми тобі заздримо, світу побачила!
– Беріть, дорогенькі, у мене ще є жіночі не то колготи, не то лосини, одні у блискітках, а інші у стразах. Будете, мов кінозірки.
Хотіла було сказати, що такі речі там одягають пoвiї, але стрималася: «Нехай натягують, ото реготу буде на все місто, коли пройдуться в обновках! Подарунки подружкам стануть мені невеличкою компенсацією за усі п’ять років, які провела без чoловіка. Знаю, що кружляли біля мого Сашка, мов мухи біля меду! Звісно, що і я не свята та божа, мала спочатку Педро, потім Міхася, але мій Сашуня про це ніколи не дізнається! Більшість молодих жінок, які їдуть на заробітки, мають так званих «покровителів», із якими підживають. Це, повертаючись додому, вони розповідають про те, як їм підвезло із роботою й трапилась хороша пані, яка гарно платила. А про інше – мовчок».
Провівши подружок, повільно йшла додому, радіючи тому, що нікуди не треба більше поспішати й нікому прислужувати. Повз неї пройшло кілька молоденьких дівчат, почула розмову:
– Знайома недавно працює в Італії, а вже купила житло, а від заможних чoловіків відбoю немає!
У Марини запекло в грудях. «Дуpненькі, гарно там, де нас нема».
За матеріалами – «Вісник Переяславщини», автор – Людмила Левченко.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook