Рік тому моя улюблена і єдина донечка вийшла заміж. У нашій родині є фамільна срібна брошка з емаллю, яка належала ще моїй прапрабабусі. Дрібничка, може, і не така вже цінна, але для нашої сім’ї дуже дорога.
Ця брошка передається по жіночій лінії, і ось тепер дійшла черга і до моєї доньки. Я подарувала цю брошку їй на весілля, і була дещо здивована реакцією батьків нареченого і його родичів. Вони порахували, що це дуже незначний подарунок, і всім своїм виглядом дали мені це зрозуміти. Але я на такі речі уваги не звертаю і вважаю, що духовні цінності вище матеріальних. Сама виростила дочку в скромних умовах і не збираюся брати кредити чи залазити в борги, щоб пускати пил в очі своїм новоспеченим сватам. Захотіли діти красиве весілля – це їх особисте бажання. Я зі свого боку організувала їм професійну фото- і відеозйомку, так як працюю в цій сфері.
Але я відволіклася – справа зовсім і не в весіллі. А в тому, що недавно я шукала на оеліксі намисто з бурштину і натрапила на нашу фамільну брошку. Помилки бути не могло, тому що був зазначений дончин номер телефону. Я подзвонила, сказала, що по оголошенню, але не стрималася, розплакалася і кинула слухавку.
Донька зрозуміла, що це я, передзвонила, почала щось намагатися пояснювати. Виявилося, що їм не вистачало грошей на машину, яку терміново і за вигідною ціною продавали їх друзі, вони позичили, а тепер потрібно роздавати борги.
Я сказала, що сама викуплю цю брошку (до речі, вона виявилася не такою вже й дешевою), знайшла необхідну суму і забрала нашу сімейну реліквію. Сиджу, дивлюся на неї, а в душі порожнеча. Як так сталося, що для наших дітей історія сім’ї нічого вже не значить? Адже навіть дерево засихає і чахне без коренів, що вже говорити про людину, яка не пам’ятає і не шанує своїх предків. Сумно все це усвідомлювати, але, мабуть, вже нічого не виправиш.
Напевно, варто визнати, що я сама відстала від життя і поводжусь нерозумно і старомодно. Але на душі мені неспокійно.
Наталя, 49 років
Фото ілюстративне.